Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Угамуймо ж наше серце, не марнуймо наших діл!»
Увійшли всі на баркаса й залишили суходіл;
Все сприяло, щоб спокійно кораблем верстати шлях;
Автанділ їх вів сміливо, витязь, звиклий до звитяг.
Корабель піратів раптом, довгий викинувши стяг,
Появився в морі,- грізно свій таран вперед простяг.
Підпливав він з гуком, з криком - кожен виє, кожен свище.
Караванники злякались, вгледівши таке тлумище.
Витязь мовив: «Не жахайтесь, що клятущий ворог рище:
Чи тут смерть свою здобуду, чи дощенту всіх понищу.
Доля схоче - хай хоч всесвіт військо шле шибайголове,
А не схоче, то на мене вже десь ратище готове,-
Не врятують ні фортеці, ні бійці, ні ви, братове;
Хто, як я, це знає, в того кріпне серце буйнокрове.
Ви - купці, ви - боягузи, вам не стати вояками!
Щоб не встрелили стрілою, заховайтесь за кутками
І дивіться, як один я всіх левиними руками їх понищу,
аж поллється кров з човна того струмками».
Мов кігтистий тигр, метнувся, одягнувся у кольчугу,
Меч рукою міцно стиснув, булаву ж - у руку другу;
На кормі став корабельній, власну чуючи потугу,
Міряючи гнівним зором зграю здирців недолугу.
їхнє військо голосило, вило, скиглило весь час
І таран свій повернуло, щоб улучити в баркас.
На кормі стояв сміливець,- булавою він потряс
І, махнувши нею міцно, розломив таран ураз.
Автанділ, таран зломивши, ціло корабель зберіг.
Ворог зляканий ховався хто куди, де тільки міг,
Та не випередить левня,- він на їхній човен вбіг,
Бив навколо себе, нищив; ворог трупами поліг.
Військо гинуло, мов кози, по його страшному вступі -
Тих топив у морі, інших в корабельній бив халупі,
Вісім кидав він на дев'ять, дев'ять гнав з вісьма укупі;
Хто живий ще був - сховався там, де труп лежав на трупі.
Як його бажало серце - так дісталась перемога.
Неповбивані благали: «Пожалій нас, ради бога!»
їх не вбив, в полон забравши, в кого жити є ще змога.
«Жах - творець любові»,- каже річ апостолова строга.
0 людино! Не пишайся з моці власної, мов п'яний!
Сила вся твоя змарніє, як захоче бог коханий,
Бо й густі діброви нищить рій іскринок полум'яний.
Бог зрівняти в силі може меч і пакіл дерев'яний.
Витязь в склад піратський глянув: склад був повен цінним кладом,
Він позвав купців, баркаси встановивши вправно ладом.
1 зрадів Усам, спинившись над до краю повним складом,
І сказав хвалу сміливцю, пишну словом, гарну складом.
Язиків сто сот потрібно, щоб прославить Автанділа,
Але й тим всієї вроди змалювати ще несила.
Караванники казали: «Ласка божа нас укрила,
Бо поникла ніч, явився блиск небесного світила».
Люди витязя зустріли, цілували ноги, руки,
Вихваляли чарівного, величань лунали звуки,-
Взрівши левня, ошаліли б мудреці, мужі науки! -
«Ти - наш славний визволитель від нещастя та ошуки».
Витязь мовив: «Слава богу! Боже діло всемогутнє,
Бо на все, що тут стається, повеління є напутнє;
Діє бог таємно, рідко появляє людям сутнє,-
Нам лиш вірити належить: мудрий вірить у майбутнє!
Бог воліє схоронити вашу кров у вас в серцях,-
Що ж зробив я сам од себе, жалюгідний, тлінний прах?
Ворогів я знищив ваших, зрятувавши бідолах:
Корабель цей, повний краму, вам даю. Вже вільний шлях!»
Любо глянути, як витязь, закінчивши славно бій,
Всіх поплічних перевищить ліпотою щедрих дій,-
Засоромляться поплічні, гідно вславиться водій,
Що, немов прикрасу, рану на руці несе своїй.
Зразу здобич обдивились, щоб не йшли намарно дні:
Всіх скарбів і не злічити, що лежали там на дні!
Скарб на свій баркас забрали,- спорожніло на судні,
І тоді його спалили,- попливли тріски одні.
Автанділу від купецтва дяку й шану склав Усам:
«Ти нас, кволих, засоромив, повернувши силу нам;
Наше все - тобі належить, наші статки, здобич, крам.
Ми собі рішили взяти тільки те, що дав ти сам».
Витязь мовив: «Це вам, браття, хай напученням стає.