Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Бамбула вийшов на вулицю і покрутив головою на всі боки. Ані душі. Він поліз на горище над літньою кухнею; там лежала шалівка і довгі соснові жердини, проте чомусь не виявилося жодної, бодай мацюпусінької, Лоліти. Про всяк випадок він зазирнув до виходка і під ліжко на веранді. Нуль німфеток. Тоді він пішов і відкликав Костика вбік.
— Слухай, старий, усе це кльово, але… чи не поквапилися ми з тим паленням? Може, почекали би місяць-другий, за той час розкрутили би «Артеміду» на пару мільйонів… А то все так скоропостижно, наче óпа-óпа. Нікого не запросили.
Костик миттю зрозумів, що мучить друга.
— Андрію, не журись. Тепер уже пізно щось міняти.
— Ну… так… але коли ще трапиться така нагода? Раптом ти напишеш книжку — а її розкуплять?
— Бамбула, не падай духом, у нас, як казав великий Бампер, усьо спереді. Я напишу оперу!
— Нарешті ти йопнувся остаточно.
— Ні, чувак, серйозно! Я напишу оперу про Артеміду! Бампер складе музику. Ти будеш художником-постановником. Антична Греція, діла, дія в лісі і на озері, туніки, хітони, тоги… Січеш?
Бамбула обімлів.
— Ти… не приколюєшся?
— Зберемо суперовий склад виконавців.
— Паваротті, — замріяно сказав Бамбуліні.
— Так! А потім приходимо до «Артеміди» і кажемо: ось лібрето, ось партитура, он Паваротті, нам треба гроші на костюми і морозиво для німфеток з почту давньогрецької богині. То є скажена реклама! Ми провеземо оперу по всіх європейських містах! Відень, чувак, Мілан, «Ля Скала». Українську горілку почнуть купувати навіть у Стокгольмі! «Абсолют» збанкрутує.
— Чувак, я сьогодні ж, негайно, телефоную Бамперу.
— Давай, домовилися. А я повертаюся додому і сідаю за лібрето.
— Старий, ти ҐЕНІЙ! Чому ти досі не заробив жодної копійки?
— Може, тому, що я ще ніколи не писав опер. Усе рецензії та рецензії…
Вони пішли до столу і випили за те, щоб у Паваротті ніколи не було ангіни. Потім за Бамперові клавіші. Бамбула пропонував пити за кожну клавішу окремо, але Мар'ян і Славко запротестували. Галя принесла дві непочаті фляшки чудесної горілки. Вони випили за те, щоб у Костиковій самописці ніколи не закінчувалася паста і він пішов давати інтерв'ю Аліні.
Вони сиділи в напівтемній Бамбулиній майстерні, Андрій знімав бесіду, Артур скрушно стенав плечима, бо до звукового ряду раз по раз вдирався стукіт електричок, які шастали повз Біличі. Костик намагався стисло пояснити, чому він вирішив спалити книжки і що означає Стрижень Світу. Стисло не виходило, Костик лютився. Колись Герман Гессе пояснив мрійливому юнакові, що йому доведеться жити у «фейлетонній добі» і суворо заборонив давати будь-які інтерв'ю. Сьогодні він мусив зраджувати улюбленого Гуру, але Аліна виявилася невблаганною, незважаючи на всю її м'якість і лісовий спокій. «Глядачі повинні знати причину, інакше вони нічого не зрозуміють», — лагідно й терпляче переконувала вона. Тоді Костик сказав, що він із самого малечку страшенно любив писати і палити книжки, що він є одним з останніх степових вовків і українських гіпі, а гіпі ніколи не працюють і не протестують, вони тільки те й роблять, що грають на гітарах, співають, п'ють чудесну горілку і палять святу сестру маріхуану, святкують, одне слово, і що святкування є головним завданням людини на цій буденній землі, тож у жертвоприношенні книжок невідомому богові він вбачає свято, а Спілку все одно скоро шляк трафить, бо ми вже створили альтернативну до неї Асоціацію українських письменників. Артур відчепив від його синьої теніски мікрофона і вони з Аліною почали говорити про життя.
Нарешті сонце не витримало і почало падати, дедалі швидше. Війнуло прохолодою, прокинувся Чорник, ластівки поверталися до своїх гнізд і вмощувалися на нічліг. Костик вийшов з майстерні під безкраї пурпурові небеса і виголосив промову, звертаючись до Мар'яна, Славка і Бамбули, які вишикувалися перед Деревом Життя.
— Дорогі друзі! Браття! — сказав Костик. — Цієї надвечірньої миті на нас дивляться двадцять шість століть європейської літератури! Ми стоїмо посеред пустелі України, готуючись випустити вогненні стріли в безмежний небесний Океан! На нас чекає великий, відповідальний чин: звільнення Слова від тлінної, цвілої і невластивої оболонки. Бо Слово — це вогонь, а не цвіль у дешевих мас-медіа. Сьогодні ми ніде…