Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— І ніякі, — додав Бамбула.
— Прошу не перебивати. Сьогодні ми ніде. Всупереч власній волі та її зусиллям, усупереч первісній логіці подій, коли таки заходило на свободу, ми опинилися в минулому часі, тобто, за всіма законами, у вже відсутньому часі. Теперішній відсутній час, нова граматична категорія. Час серед мерців. Мертвий час, коли людина не може жити поетично, як заповідав їй Гельдерлін. Але, якщо людина не живе поетично, тоді вона не живе взагалі. Живе Слово не має нічого спільного з друкарською фарбою на папері. Я гарно промовляю? — понизивши голос, запитав Костик.
— Гарно, старий, страх як гарно, давай тільки покоротше, бо в них таки урветься сьогодні терпець, — сказав, похитуючись, Бамбула й озирнувся через плече на Аліну, яка заклопотано бесідувала з сестрою. — А коли рветься терпець, тоді лунає багато усякого тріску. От я пам'ятаю, як…
— Не псуй чоловікові кайф! — обурився Славко. — У нього сьогодні історичний день. Це все одно, ніби Остап Вишня убиває Тараса Бульбу.
— Тарас Бульба убиває сина Андрія… Бамбулу, — поправив Мар'ян, розгладжуючи перед телекамерою набурмосені вуса.
— І чого ти такий Бамбула, — завівся Славко. — Про цю подію згодом думи складатимуть, може. Її п'ятдесят мільйонів українців побачать, а він «покоротше». Покоротше тільки óпа-óпа буває.
— Та нехай триндить, хіба я не розумію, — виправдовувався Бамбула. — Поети, блін, усі такі довбонуті, з Гомера починаючи. Як заведе…
— Зайве потім виріжуть, — роз'яснив Костик, який цього дня навчився від Аліни лагідності і толерантності. Він дістав з кишені чорних джинсів картку паперу і продовжив: — Я хочу нагадати вам слова видатного французького поета Альфреда де Віньї, який написав «Смерть вовка»…
— О, почалося, — застогнав Бамбула.
— …і якому ніколи не наважувалися затикати рота різні там Бамбули, запроданці оскаженілих від безкарності нуворишів. Та в нас горять іще бажання під гнітом влади рококо! Слова, які ви зараз почуєте, я переписав для себе у п'ятнадцять років, щоб завжди пам'ятати, з якою цяцькою матиму справу ціле життя: «Поети — найвидатніші і найнещасніші люди. Вони створюють майже безперервний ланцюг славетних вигнанців, сміливих, переслідуваних мислителів, доведених жебрацтвом до божевілля. Більше нам не судилося. Ми гинемо. Тепер важливо лише одне — гідно вмерти».
Костик заховав картку і, майже не хитаючись, швидко підійшов до Аліни.
— А тепер ми виконаємо ритуальний танок європейських поетів. Він відображає їхні складні почуття у той час, коли вони не хочуть, але мусять палити свої книжки, — натхненно виблискуючи окулярами, повідомив він. — Його танцювали Гоголь і Рембо! — додав він упівголоса.
— Добре, танцюйте, тільки недовго.
Костик пішов до своїх. Аліна покликала розморену спекою Галю:
— Більше — ні краплі. Аж поки не закінчимо знімати.
Вона озирнулася на білий вігвам, який став пурпуровим у гостро навскісному призахідному промінні і гарне розкрилля її брів поповзло високо вгору.
Обнявшися за плечі, хлопці виконували щось проміжне між гуцульським арканом і єврейським «сім-сорок». Обличчя їхні були суворими, вони грізно тупали правими ногами у такт тільки їм чутній музиці сфер і вигукували: «Нушануш!» Вони підхопили нерозпечатані пачки з книжками й обнесли їх за годинниковою стрілкою довкола вігвама, поставили на землю і помахали «па-па» сонцю, яке сховалося від них за деревами сусідських садів, знову схопили пачки й обнесли їх проти годинникової стрілки. Вони впали на коліна й одночасно підхопилися. Вони жестами показали, що завтра зійде Нове Сонце, але Костикових книжок на цій пустельній і непоетичній землі воно не знайде. Вони показали, як плакатиме Сонце.
Перед брамою Бамбули коливався натовп занепокоєних сусідів. Режисер Андрій відважно продовжував зйомку, він і не таке бачив. Артур ридав за столом під яблунями, він більше не міг сміятися. Аліна знеможено впала на лаву біля нього.
Вони знову вишикувалися перед Деревом Життя. Майстер Бамбула відкрутив кришечку пластмасової каністри з бензином і щедро полив вігвам з усіх боків. Він озирнувся на майстра Костика. Майстер Костик запалив сірника і передав майстрові Славкові. Майстер Славко взяв сірника у майстра Костика і передав його майстрові Мар'янові. Майстер Мар'ян узяв сірника у майстра Славка і подав його майстрові Бамбулі. Майстер Бамбула підніс вогник до вігвама і мерщій відскочив.