Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Книжки лежали там само, де їх залишили три роки тому, біля розваленого п'єца у літній кухні. Щоправда, Бамбула акуратно поскладав їх, обгорнувши зверху прозорою шелесткою плівкою. Але це не врятувало від морозів, дощів і снігу, бо дах у літній кухні протікав і бракувало шибок у вікні. Костик уявив, як вони лежали тут три зими і три літа, чекаючи своєї долі: може, темними-претемними ночами їм марилися затишні теплі бібліотеки, світло настільних ламп у кабінетах, чиїсь доброзичливі, розумні руки, які неквапом перегортатимуть їхні сторінки. Серце в нього стиснулося. Книжки набрякли від вологи, на багатьох з'явилася цвіль, а на обкладинках красувалися сліди підошов і засохлі патьоки бруду, талого снігу трирічної давнини. «Принце, ні на цьому тижні, ані в цьому році не запитуйте, де він, і хай не тривожить вас цей рефрен: „Але куди подівся сніг торішній?“» — згадав Костик закінчення Війонової «Балади про дам минулих часів». Книжки мали повністю нетоварний вигляд. Вони пахли покинутістю і купонами, за які нічого не купиш, пахли пивницями, мишачим послідом і недоброю коловертю, яка пронеслася над країною, водномить позбавивши нас співчуття до будь-кого і наповнивши хтивим жахом боротьби за існування: «Ще мить, ще день і я також опинюся на звалищі, як Троцький або Карабут; ще рік отакого виживання — і ми опустимося остаточно». Костик навмання розгорнув одну з книжок і натрапив на вірш «спалення книги». Він погортав збірку, поморщився, бо вже давно так не писав і не думав. Ці просякнуті викинутістю книги містили зужиті й пережиті, а отже, невластиві форми експресії. Давно скинута шкіра. Її треба спалити разом з гнітючою аурою марґінальності. Він виглянув у розбите вікно і побачив Бамбулу, що завзято рубав крислату яблуню перед кухнею. Яблуня струхлявіла, тінь від неї падала на грядки. Дерева тіней натрусили, а яблук і нема. Бамбула давно збирався позбутися її, але все не доходили руки. Тепер вони вирішили зробити з яблуневого стовбура axis mundi, стрижень світу.
Режисер зняв процес рубання, а тоді закружляв довкола Костика, який тягав на плечах мішки з книжками, висипаючи їх на нескопаній латці перед хатою. Мар'ян і Славко носили нерозірвані пачки. Аліна спостерігала, Галя прибирала зі столу, Артур дрімав у холодку, він не любив так рано вставати, водій поїхав «газелькою» до Києва, пообіцявши не забути забрати їх увечері. У високому синьому небі Літа Господнього текли білі хмари і апостоли глаголали мовами, яких вони ніколи не вивчали.
Аліна не втручалася до роботи режисера. Вона попередила хлопців, що Андрій під час зйомки стає небезпечний і краще його не рухати. Костик бачив, як він шукає гарні і несподівані ракурси, полюючи за промовистими деталями, і відчував, що й собі починає сприймати світ перед очима кінематографічно. Старі нефарбовані двері літньої кухні, контрастні перепади тіні і щедрого небесного світла, заворожливе обертання колеса на поламаному дитячому ровері, змахи могутніх Бамбулиних рук, жовте топорище, сліпучо-синє лезо сокири, безпорадне падіння дерева, фактура мішковини, — усе, все несподівано набувало інакшої видимості, глибшої і значущішої за повсякденну; повсякденне облазило як стара шкіра, з непотрібної більше шкарлупи яєць вибиралися крихітні пташенята жар-птиць, археоптериксів і птеродактилів. Мар'ян і Славко копали яму, в якій стоятиме Стрижень Світу; Костик подумав, що Бамбула таки має здібності візіонера — перед ним працювали двоє чувачків з лопатами, нехай і не Кох та Кауфман, але так само художники, такі самі зграбні і незворушно заглиблені в себе, як їхні побратими зі львівського цеху. Незважаючи на ранню годину, починало пекти сонце. Бамбула обчухрав бічні яблуневі гілки і стовбур закопали в землю. Тепер він став складовою символіки позаземного Центру. Замість трухлявої яблуні перед Бамбулиною хатою височіло Дерево Життя.