Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї

Мар'ян по драбині виліз на Дерево Життя і прив'язав до верхівки кільканадцять довгих мотузків. Славко по колу забивав у землю кілки. Мотузки натягли і прив'язали до кілків. Костик з Бамбулою розмотували клейку стрічку, оповиваючи нею мотузки по спіралі. Спіраль звужувалася догори. Утворилося щось, схоже на індіанський вігвам. Його прототипом, зауважив Мар'ян, була конусоподібна Священна Гора, розташована у центрі світу. Тут знаходилося місце сутикання Пекла, Землі і Неба. Тут височіла Голгофа.

Майстри випили по чарці, трохи перекусили, покурили. Настала черга книжок. їх вішали рядами на клейку стрічку, легенький вітерець ніжно гортав вогкі аркуші з віршами і просушував їх. Книжки приголомшено дивилися на білий світ, якого вони ще ніколи не бачили. Сьогодні був їхній перший вихід у цей світ. Дерево Життя обростало новою, білою корою, на ньому тріпотіло біле листя, помережане чорними словами. Кожний творчий акт повторює космогонічний акт Створення Світу. Щасливий Чорник гавкав на Нове Сонце. Вони всі відчували, як існування, ще вчора профанне й ілюзійне, змінюється завдяки їхній праці реальним і тривалим буттям. Режисер Андрій фіксував послідовність етапів ритуалу; Створення Світу було незворотнім процесом, зимовий Хаос, у якому так довго перебували Костикові книжки, змінювався, як і заповідала «Книга Перемін», стрункою, різьбленою спорудою літнього Ладу.

Вражена Аліна приклала палець до вуст. Вона не сподівалася, що направа вивихнутого часу може мати такий високий зміст, а Дерево Життя виявиться таким гарним. Отвір на вершині вігвама, спорудженого майстрами, був серединною точкою неба, безпосередньо пов'язаною з Полярною зіркою; він був сонячними дверима, крізь які мали пройти душі книжок, енергії віршів, покидаючи неприхильний до них час і повертаючись у вічність по осі висхідного диму. Цей отвір, як пояснив Аліні Мар'ян, був лоном Вселенської Матері, чиє полум'я є полум'ям життя. Від цвілі, байдужості, приниження і забуття ці книжки можна врятувати єдиним надійним способом: переправивши їх уперед, до вічності, за допомогою споконвічного посередника, вогню. Вогонь стає Великим Мостом і civitas terrena перетворюється в небі небес на civitas Dei; коли закінчаться тутешні мандри і старий пілігрим повернеться до Дому, то ці, тонесенькі, вже чекатимуть на нього Там, у ошатних глянцевих оправах, зі сліпучо-сніжними сторінками, без жодної друкарської помилки, з чудовими ілюстраціями Пітера Бройґеля Старшого. Він навмання розгорне одну з книжок, бажаючи перечитати вірш «спалення книги» і не зможе стримати враженого вигуку, бо це буде той вірш і водночас не той, бо, пройшовши очищення вогнем, він змінить синтаксичні і граматичні форми, набуде іншого розміру, більшої або меншої кількості рядків. Він буде написаний вічно новою мовою і називатиметься тепер «створення книги». Тоді старий пілігрим укотре пригадає слова святого Авґустина про походження краси твору від небесної краси і високості; бо те, що є часовим, воно ж і є вічним; або, іншими словами, з іншої знакової системи — що є клеша, то є бодхі, а самсара — то нірвана.