Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Спантельчений червоний командир розгублено кліпає і оглядається на всі боки, не розуміючи що потрапив в пастку;
— Что ето такос, что нам делать? — з острахом питає.
— Отступать надо, в село. Там займйом оборону.
А його вершники вже й самі, як навіжені летіли до села рятуючись від повстанських куль що свистіли за ними. Інші опинилися в болоті, деякі лежали на шляху і по ровах біля дороги.
Повертаючись до села, оборони вже не займали. Я побажав своєму "другові" командирові з пістоля вічного і спокійного відпочинку… Він впав з коня край дороги. Гнатись далі за большевицькими рештками я не дозволив, бо між ними були й мобілізовані. Все закінчилось дуже добре, без шкоди і без втрат з нашого боку. А за добру роботу червоний командир залишив нам доброго коня… — жартував Кібець.
— Ну, що ж, тобі щастить Миколо, на свому рахунку і бойовому конті маєш ще одну перемогу. Вітаємо з успіхом! — сказав Хмара і потис Миколі руку. Так само подав руку Залізняк та Завгородний. Микола свого коня віддав Хмарі, а для себе залишив щойно здобутого в червоного командира. Поклепав його по шиї, погладив долонею і промовив:
— Добрий кінь, вишколений, і хоч на мене косить сердитим оком але хліб і цукор бере, значить, будемо друзями, заприятелюємо.
— Хоч ми ізЗавгородним твій вчинок не виправдували, але роботу ти Миколе, зробив знаменито. Хай комуна затямить, не забуває що ми ще існуємо, — зробили висновок отамани Хмара і Завгородний.
З Раєвського рушили на Вербовий, Давидівський, а потім взяли напрямок на Лебедин. Дорогою обминаємо міста та села де стоять червоні залоги, бо будьововський наш одяг доношувався, багато з нас мали вже всяке різнородне вбрання і це нас виявляло перед ворогом і перед ворожим населенням.
Першорядний нашим завданням було здобуті військовий одяг: зробити напад на якусь велику залізничну станцію, де стоять цілі ешельони з одягом та амунуцією. З цією метою ми зупинились біля ст. Бобринської. Стали постоєи у селі Бузівці.
Ніч минула спокійно, але розвідка донесла, що по селах стоять Будьоновські залоги, які допомагають спецвідділам нищити повстанські загони.
Отамани повідомили козаків про можливі напади, тому всі повстанські відділи мусять бути готовими. Ворог вас уже виявив і одного ранку Вудьонувська кіннота в кількості біля сотні щабель зробила на нас наскок.
Під селом звели бій і почали відступати в напрямку Жажківців, поспішаючи до маленького ліска.
Кібець із своїм відділом кінноти та кулеметом, чвалом поспішали наперед, щоб обскочити той лісок і залягти в рові оброслому густим чагарником.
Отаман Хмара з боєм почав відступ до ліска, але будьоновці кинулись оточувати загін Хмарі намагаючись як можна швидше відрізати від ліска. Отамани Хмара і Завгородній з своїми повстанцями-козаками перебіглі за бугорок і там залягли. Звідтам і сипнули по ворогові сильним рушничним та кулеметним вогнем. Ворог зупинився понісши великі втрати, а потім трохи відступив очікуючи кінця бою та рештки відступаючих своїх сил. І справді допомога прибула, з села Бузівки вискочила свіжа сотня будьонівської кінноти і чвалом летіла з двома тачанками попід ліском, де заліг Кібець з своїм загоном намагаючись оточити Хмару і Завгородного. Кібець дав команду приготуватись, чекати на сигнал.
Коли червоні були проти засідки на віддалі одного півгону, Кібець подав команду відкрити вогонь.
Зацокотіли кулемети, затріскотіли рушниці, зливою, як град посипались кулі на ворожі лави. Несподіваний вогонь викликав серед ворожих лав дику паніку та замішання в командирів які не сподівалися нападу збоку.
Поле враз усіялось трупами та раненими червоноармійцями і кіньми, кулеметні тачанки лежали боком. Рещта уцілілих вершників повернула тікати. Бій закінчився з такою швидкістю як і розпочався.
На полі бою залишились до двох десятків вбитих та й тяжко ранених, а між ними й коні. В цьому бою попав під кулі й червоний "герой", комісар Абраша Біляков та начальник штабу якийсь Мурзій. Про це розповів один ранений полонений, що добре знав обох командирів, з якими довгий час був на фронті.
Юрко Горлиця зняв з Біляковича планшет, заглянув до середини і там виявив чимало секретних паперів. Дальший повний ретельний обшук червоних "тузів" допоміг виявити зашиту в мундирі картку з написом: "ВЧК, Абрам Білякович, действует под кличкой Б. Зуб".
— Це дуже цінні для нас документи, — сказав Кібець і забрав з собою планшет з усіма документами щоб докладно їх простудіювати разом з Хмарою та Завгородним. (Секретній відділ провадив Залізняк).
Після цього перевірили поле бою, підібрали все що було цінне і потрібне, і скорим маршем відійшли в ліс і там заховались. Вночі перейшли вглиб і в одному спокійному місці зробили відпочинок та переглянули уважно все що в планшеті Біляковича. Там була велика кількість наказів та телеграм в зашифрованому стані невідомими кодами, і це позбавило нас можливости розгадати військові таємниці. Але були розпорядження і накази писані без кодів, один з яких звучав так: