Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
В залі гучно залопотіли жваві оплески і грізно гримнуло вояцьке С-л-а-в-в-а-а!…
Потім гол. отаман додав:
— На Захід ми покищо не підемо, бо мої козаки бажають ще залишатися на своїй Звенигородщині. Правда, тут осівся Яхонтов-Дибенко із своєю дивізією, але ми з ним воювати будемо, чи не будемо, а більше "матимемо діла" з продаґентами і місцевою червоною владою. Будемо тримати зв'язок з Холодним Яром, з отаманом Чорнотою, та при потребі допомагати один одному.
— Бо у нас, — закінчив Гонта свою промову, — одна з ними мета — Соборна й Незалежна Українська Держава!
Всі встали і проспівали " Ще не вмерла Україна"!…
На цьому нарада закінчилась.
Головний отаман Гонта відійшов на свою Звенигородщину, а Хмара і Завгородний зійшлися тут же в Матвієвці на свою нараду, на яку прибув і жвавий Юрко Горлиця-Горський.
На нараді вирішили разом, спільними силами намагатися ще раз пробитися на Захід, до Польщі або до Румунії. Хоч отаман Хмара не мав бажання йти на Захід, але Завгородний його намовляв, кажучи:
— Якщо пройти всім не вдасться, то з останньої зупинки вишлемо до штабу армії УНР своїх зв'язкових, маємо добрих хлопців з галицьким мовленням і вони підуть і розвідають та й принесуть нам усі відомості, що робиться в Польщі з нашим проводом та військом.
Довго не думали. Зробили реорганізацію своїх частин, залишили непотрібний тягар зброї та амуніції отаманові Чорноті, та й мерщій у дорогу. Поспішали, поки нема снігів, а тим часом зробилася відлига і потепліло.
З Матвієвки повернули до лісу, пройшли ним певну віддаль, а потім повернули і пройшли поміж селами Вищими та Нижчими Верещаками до села Соснівки, де перебули одну добу. Тут Микола Кібець довідався, що до села Цибулева вступила червона частина, так звана "БеБе"/ борьба с бандітізмом/.
То ж Микола й запалився бажанням всипати трохи перцю до тієї " большевицької баланди".
Він просив от. Хмару вдарити всіма силами на Цибулів, але Хмара і Завгородний не радили відхилятися від наміченого пляну вимаршу і не погодилися на пропозицію Кібця. Навпаки, вони домагались, щоб іти наміченим шляхом усім разом.
— В такому разі, — сказав Кібець, — ви їдьте, а я промаршую Чутою та й заїду до Цибулева, а потім вас незабаром дожену.
Отамани трохи нарікали на неслухняного Кібця, але й не дуже боронили, кажучи:
— Нехай вчинить свою волю, а як залишиться з головою то дожене нас.
Взявши з собою до сорока козаків і кулемет, Кібець на світанку вирушив своєю дорогою.
Хмара іЗавгороцний помаршували своїм шляхом через залізницю на Рубаний Міст, звідтам на Бовтижку де зробили перевірку, а далі до лісу Раєвського в якому й спинилися чекаючи на Кібця. Хотіли довідатись про нього та вияснити що з ним сталося.
Після роззброєння Володимирського ескадрону навколиші лісові села, в тім числі й Цибулів, були без місцевої влади, яка тепер сиділа на станції Знаменка. В селах верховодили війська "БеБе".
На станції Знаменка, та й по інших залізничних станціях та селах були розвішані великі большевицькі плякати з малюнком хижого птаха — кібця який нападає на чевовоармійські лави. Цей кібець в своїх кривавих пазурях несе двох червоноармійців як курчат, а з них великими та густими краплями стікає кров. Він же ще швидше летить за другими, витягнувши шию вперед і клює своїм кривавим дзюбом переполоханих вояків. Під цим малюнком на плакаті великими літерами напис: Бандит — кобець!
Правда, не довговічним був цей плякат. Большевики й самі скоро розкусили дух того малюнку, що лякав не людей а червоних і зміцнював завзяття повстанців. Плакат скоро ліквідували.
Частина по боротьбі з бандитизмом що розмістилася в Цибулеві, складалась лише з кінноти. Штаб і командир містилися в хаті Івана Лимаря, що жив рядом з церквою св. Миколая. Большевики тероризували населення, а особливо старого Бондаренка Степана, батька Миколи Кібця.
Про ці речі Кібець довідався ще в Соснівці, а тепер з своїм загоном поспішав до Цибулева щоб ще раз пригадати товаришам "почем сотня гребешков".
Наступного дня вранці Кібець явився до табору Хмари в Раєвському лісі. Йому на зустріч вийшли отамани Хмара і Завгородний. Кібець від задоволення аж сяяв, така була успішна його акція. А козаки його просто тріюмфували, кажучи: Комуні таки всипали трохи перцю.
Пізніше, на дозвіллі, в гурті отаманів і козаків, Кібець розповідав про свій напад.
— Свій-відділ я зупинив у ліску Чутках, який близько від великого лісу " Чути". Призначив місце, де має бути засідка і наказав чекати мене, чи мого повідомлення. Можливо, мені вдасться привести червоних під засідку. Коли до вечора не вернусь, то щоб далі не чекали, а доганяли загін. Ще сказав я їм щоб слідкували пильно, можливо я буду їхати з червоним командиром попереду, поруч, то аби вважали на мій сигнал: я буду увесь час надівати та скидати з голови кашкета. Це я робитиму щоб бува не стрілили в мене як відкриєте вогонь по ворогові.