Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Обумовивши ці подробиці, наостанку додав:
— Про дальшу мою підготовку, про наступний хід нашого задуму я вас повідомлю.
Після цього розпорядження я взяв трьох сміливих козаків, ось вони тут, переодягнув їх в червоноармійську, з п'ятикутною зіркою будьонівку уніформу, добре озброїлись револьверами, шаблями і рушиницями, набрали з собою гранат і рушили. Для більшої певности я надів через плече командирську планшетку, приліпив комісарську борідку, і козаки казали: Наш командир мас чудовий вигляд.
Гей, кажу, хлопці, або голову збути, або слави здобути! За мною, кажу, хлопці! І нас чотири вискочило в степ, помчали як Тарас Бульба з синами. Об'їхали навколо села, а потім і в село повернули. Тут нас зустрів ворожий роз'їзд із двох вершників. Где єсть ваш командир? — запитую сміливо привітавшись. Вони мені відкозиряли і без жодної пвідозри довели до хати Лимаря, хоч я і сам ліпше знав село, ніж вони, бо тут виріс, але червоні про це нічого не знали.
Приїхавши до Лимаря ми вдвох з Іваном ідемо до хати. Роз'їзд трохи постояв коло хати і від'їхав. Тільки ми вступили до сіней як нам на зустріч Вустя, Лимарова жінка. Як глянула на мене, зразу ж пізнала, і з переляку закам'яніла. Я вловив її погляд і приклав палець до своїх уст, подав знак, щоб мовчала. Вона вернулась у другу половину хати і більше не виходила ні вона, ні її чоловік.
Ми сміливо зайшли в другу кімнату де мешкав командир, а з ним разом ще один військовий, напевно його заступник чи помішник. Переступивши поріг як належиться, ми козирнули, і я відрапортував:
— Командир енського ескадрону армії Будьонного Хлебов, по пріказу наркома товаріща Троцкого прібил для борби с бандітізмом в етіх районах.
Командир встав, подав руку і ми чемно один одному потиснули.
— А где же ваша часть, товаріщ командір Хлебов? — запитав командир.
— Мой ескадрон в Єлісаветградовке расположілся, товаріщ командір, — відповідаю і витягши з планшетки свої документи подаю йому на стіл. Він не дуже дбайливо приглядався до документів, лише глянув на печатку і повернув мені назад, — Очень харашо что прібилі, садітесь, будем друзямі, а тепер — чем могу услужіть вам?
— Я с ордінарцамі прібил в Цибульов ознакомітся лічно с местностю і познакомітся с вамі, товаріщ командір, чтоби договорітся о совместном виступленії протів банд Хмари і Кобця, — відповідаю йому.
— Очень харашо, товаріщ, очень пріятно! Спасіба! — подякував командир.
— Местность здесь, відать, курортная, — почав я заговорювати йому зуби.
— Да, да, вероятно когда то била спокойная, для отдиха, а тепер — очень опасная. Тепер, пожалуй, здесь можно очень скоро попасть на вечний упокой, чєм на курортний отдих, — занепокоєно відповів.
— Да, — додав я, — но нам, будьоновцам, не впервиє із коварним врагом встречатся на полє боя, не даром ми закалялісь на фронтах, а с етімі груповимі бандамі ми легко справімся, — кажу йому зухвало.
Командир посміхався. Він був в доброму настрою і від моїх слів ще більше бадьорився.
— Не мешало би нам совместно проєхать і посмотреть местность, ознакомітся с обстановкой, — запропонував йому, — чтоби без потер еті петлюровскіє остаткі согнуть в баранній рог. А для всякого случая возміте с собой какіх нібудь два трі десятка!
— Да, да, конечно, я сейчас прікажу!
Наказ його був негайно виконаний. Він узяв з собою з пів сотні вершників і ми з такою ескортою рушили на огляд місцевости. Тим часом я повідомив своїх як і кудою ми будемо їхати.
Я з командиром попереду, за нами вершники. Їдемо ми спокійно, спочатку селом Цибулевим, потім розглядаємо і Робимо оцінку округи, обмінюємось заввагами. За селом поїхали дорогою через греблю на Чорноліску в напрямі до Веселого Кута. По одному боці дороги ліс і гори, а з другого боку річка й болото. Доїхали до балки, тут засідка.
Я зняв кашкета з голови, потім надів на голову. Хотів повторити це умовлене гасло та вже не було потреби. З засідки, з ярка сипнуло кулеметним і рушничним вогненним шквалом такої сили мов би це було пекло.
Вершники, що їхали за нами, рванулися врозтіч.