Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Ах, усі ті викрадення і гонитви тієї ночі, зради і шепти, негри і стерничі, решітки бальконів і нічні жалюзі, муслінові сукенки і вельони, що віють навздогін задиханій утечі!.. Аж урешті почерез нагле змеркнення, глуху і чорну павзу, приходить та хвилина — всі маріонетки лежать у своїх пуделках, усі фіранки засунуті і всі віддихи давно пересуджені ідуть спокійно там і сям через усю широчину цієї сцени, в той час як на заспокоєному розлогому небі світанок безгомінно будує свої далекі рожеві й білі міста, свої ясні, видуті пагоди і мінарети.
Лише для уважного читальника Книги природа цієї весни стає ясною і читальною. Ті всі ранкові приготування дня, ціла його рання туалета, всі ті вагання, сумніви і тонкощі вибору — відслоняють свою суть утаємниченому в марки. Марки впроваджують у ту заплутану гру ранкової дипломатії, в ті проволіклі переговори, атмосферні лявірування, які передують остаточній редакції дня. З рудих туманів тої дев'ятої години — це видно виразно — хотіло б висипатися пістряве і плямисте Мехіко з вужем, що в'ється в дзьобі кондора, гаряче і зшерхле яскравим виприском, але в перерві блакиті, у високій зелені дерев папуга водно повторює: «Ґватемаля!», вперто, у рівних проміжках, з тою самою інтонацією, і від цього зеленого слова поволі стає черешнево, свіжо і листясто. І так поволі серед труднощів і конфліктів відбувається голосування, усталюється перебіг церемонії, перелік паради, дипломатичний протокол дня.
У травні дні були рожеві, як Єгипет. На Ринку блиск виливався з усіх меж і хвилювавсь. На небі скопичення літніх хмар клячали, склубочені, під щілинами блиску, вулканічні, обрисовані яскраво, і — Барбадос, Лябрадор, Трінідад — усе заходило у червень, мов би бачене крізь рубінові окуляри, і через ті два — три пульси, змеркнення, через те червоне затемнення крови, що вдаряла в голову, пропливала через ціле небо велика корвета Гаяни, жбухкаючи всіма вітрилами. Вона сунула здута, пирхаючи полотном, важко буксирована серед випнутих линов і крику буксирувальників, через збурення чайок і червоний блиск моря. Тоді виростав на ціле небо і розбудовувався широко величезний, поплутаний такеляж шнурів, драбин і жердин, і, гримлячи високо розіпнутим полотнищем, розбивався багатократний, багатоповерховий наповітряний спектакль щоглів, реїв і брасів, у прогалинах якого вигулькували на мить малі звинні негренята і тель-мом розбігалися в тому полотняному лябіринті, гублячися серед знаків і фігур фантастичного неба тропіків.
Потім сценерія змінюється, на небі, в масивах хмар кульмінували аж три нараз рожеві затемнення, диміла лиснюча лява, обрисовуючи світлистою лінією грізні контури оболоків, і — Куба, Гаїті, Ямайка — стрижень світу йшов у глиб, дозрівав щораз яскравіше, добувався до суті, і раптом виливалася чиста есенція тих днів: шумуюча океанічність тропіків, архіпелагійських лязурів, щасливих розточчів і вирів, екваторіяльних і солоних мусонів.
З марківником у руці читав я ту весну. Чи ж не був він великим коментарем часів, граматикою їх днів і ночей? Та весна деклінувалася через усі Колюмбії, Коста-Ріки і Венесуелі, бо чим же є по суті Мехіко і Еквадор, і Сієрра-Леоне, якщо не якимсь вимисливим специфіком, якимсь загостренням смаку світу, якоюсь крайньою і вишуканою остаточністю, сліпою вуличкою аромату, в яку заганяється світ у своїх пошуках, пробуючись і вправляючись на всіх клявішах.
Головна річ, аби не забути, — як Александер Великий, — що жодне Мехіко не остаточне, що воно є пунктом переходу, через який переступає світ, що за кожним Мехіком відкривається нове Мехіко, ще яскравіше — надкольори і надаромати…
Б'янка ціла сіра, її смагла цера має в собі мов би розчинену інґредієнцію вигаслого попелу. Думаю, що доторк її долоні мусить перевершувати все уявленне.
Цілі покоління дрессури вкорінені в її здисциплінованій крові. Зворушливе те зречене піддання під накази такту, що свідчить про приборкану непокору, про придушені бунти, про тихі схлипування поночі і ґвалти, завдані її гордості. Кожним своїм рухом вкладається вона, повна доброї волі і сумної вдяки, в приписані форми. Не робить нічого понад конечність, кожен її жест — скупо відміряний, ледве сповняє форму, входить у неї без ентузіязму, мов би тільки з пасивного почуття обов'язку. З глибини тих приборкань черпає Б'янка свій передчасний досвід, своє знання всіх речей. Б'янка знає все. І не посміхається над тим знанням, її знання серйозне і повне смутку, а уста примкнуті над ним у лінію закінченої краси, — брови зарисовані з суворою акуратністю. Ні, із свого знання вона не черпає жодного побудження до поблажливої розслаблености, до м'якости і розв'язности. Якраз навпаки. Як коли б тій істині, в яку вдивлені її смутні очі, можна було дорівняти лише напруженою бачністю, лише найстрогішим додержанням форми. І є в тому нехибному такті, в тій льояльності супроти форми ціле море смутку і з трудом переможеного страждання.