Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
А однак, хоч і зламана формою, вона вийшла з-під неї звитяжно. Проте, якою жертвою окупила вона цей тріюмф!
Коли вона йде, — струнка і ставна, — не відомо, чию гордість носить вона з простотою на невишуканому ритмі своєї ходи, чи поборену власну гордість, чи тріюмф принципів, яким підлягла.
Але зате, коли погляне простим, смутним підняттям очей — раптом знає все. Молодість не вберегла її од відгадання найтаємніших речей, її тиха погідність — влагодження після довгих днів плачу і схлипування. Тому очі її підкружені і мають у собі вологий, гарячий жар і ту нескору до розтратливости цільність поглядів, яка не хибить.
Б'янка, чудовна Б'янка є для мене загадкою. Вивчаю її з упором, з затятістю — і розпачем — на підставі марківника. Як то? Хіба марківник трактує також і про психологію? Наївне питання! Марківник є книгою універсальною, є компендієм усякого знання про людське. Звичайно ж, у натяках, у підштовхуваннях, у недоговореннях. Треба певної кмітливости, певної відваги серця, певного польоту, щоб знайти мотив, той вогнистий слід, ту блискавицю, що пробігає сторінками книги.
Одної речі треба вистерігатися в цих справах: тісної дріб'язковости, педантичности, тупої дослівности. Всі речі пов'язані, всі нитки ведуть до одного клубка. Чи зауважили ви, що між рядками певних книжок пролітають юрмно ластівки, цілі співомовки тремтливих шпичастих ластівок? Слід читати з лету тих птахів…
Але повертаюся до Б'янки. Як же зворушливо гарні її рухи! Кожен з них вчинений з розважністю, вирішений од віків, вдіяний із зреченістю, так, мов би вона наперед знала всі перебіги, неухильну черговість своїх жеребів. Буває, що я хочу запитати її про щось зором, попросити про щось у думці — сидячи напроти неї в алеї парку — і пробую сформулювати мою претенсію. І, заким то мені вдалося, вона вже відповіла. Відповіла з сумом, одним глибоким, лаконічним поглядом.
Чом тримає голову похилено? У що вдивляються її очі з увагою, з замисленням? Чи так бездонно сумне дно її долі? А однак, попри все, чи не несе вона цієї зречености з гідністю, з гордістю, як коли б так власне мало бути, як коли б те знання, позбавляючи її радости, обдаровувало її за це якоюсь недоторканістю, якоюсь вищою свободою, знайденою на дні добровільного послуху? Це надає її підлеглості велич тріюмфу і це її перемагає.
Сидить напроти мене на лавці обіч гувернантки, обі читають, її біла сукенка — ніколи не бачив її в іншому кольорі — лежить, мов розхилена квітка, на лавці. Виструнчені ноги смаглої карнанії перекладені з невимовною вдякою одна за одну. Доторк до її тіла мусить бути аж болісний від зосередженої святости контакту.
Потім обі встають, склавши книжки. В одному короткому погляді Б'янка бере й віддає моє жагуче привітання і, мов би не обтяжена, віддаляється меандричним переплітанцем своїх ніг, який мелодійно впадає в ритм великих, елястичних кроків гувернантки.
Я обстежив цілий обшар майорату доокола. Обкружляв кількаразово цілий той розлогий терен, обцаркований високим парканом. Білі стіни вілли з її терасами, розлогими верандами показувалися мені все в нових аспектах. За віллою простягається парк, переходячи потому в бездеревну рівнину. Стоять там дивні забудування, напів фабрики, напів фільваркові будинки. Я приклав очі до шпари в паркані, — те, що уздрів, мусіло полягати в ілюзії. В цій розрідженій від палу весняній аурі привиджуються нераз речі віддалені, дзеркалені почерез цілі милі тремтливого повітря. А однак, голова мені лускає від найсуперечливіших думок. Мушу порадитися в марківника.
Чи це можливо? Вілла Б'янки — екстериторіяльний терен? Її дім — під охороною міжнародніх трактатів? До яких зуміваючих відкриттів допроваджує мене студіювання марківника! Чи тільки сам-один володію я цією дивовижною істиною? А однак, не можна злегковажити всіх показів і арґументів, що їх громадить марківник довкола цього пункту.
Сьогодні я обстежив зблизька цілу віллу. Я тижнями кружляв довкола великої, кунштовно кованої брами з гербом. Я скористався із хвилини, коли два великі, пусті екіпажі виїхали з саду вілли. Крила брами стояли широко розкриті. Ніхто їх не замикав. Я недбалим кроком увійшов, добув з кишені ескізника, вдаючи, що рисую, спершися на філяр брами, якийсь архітектурний деталь. Я стояв на жорствяній стежці, якою стільки разів проходила легка ніжка Б'янки. Серце завмирало в мені безголосо від щасливого страху на думку, що з котрихось бальконних дверей вийде її струнка постать у легкій білій сукенці. Але всі вікна й двері затягнуті були зеленими шторами. Найменший шелест не зраджував життя, втаєного в тому будинку. Небо хмурніло на обрії, у далечині блискало. В теплому, розрідженому повітрі не було найлегшого повіву. В тиші того сірого дня тільки крейдяно-білі стіни вілли промовляли безголосою, але промовистою красномовністю багато розчленованої архітектури, її легка проречистість розходилася в плеоназмах, у тисячних варіянтах того самого мотиву. Вздовж яскраво-білого фризу бігли в ритмічних каденціях пласко різьблені гірлянди, наліво й направо, і затримувалися на рогах, нерішучі. З висоти середньої тераси збігали мармурові сходи — патетичні й церемоніяльні — серед балюстрад, що хутко розступалися, й архітектурних ваз і, широко сплинувши на землю, здавалося, збирали і згортали свою збурену шату в глибокому реверансі.