Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Франц Йосиф І не був недругом благочестивої і богобоязненної радости. То він вигадав у псиного роду передбачливій добротливості ц.-к. льотерію для народу, єгипетські сонники, ілюстровані календарі та ц.-к. табак-трафіки. Він уодностайнив небесну службу, одягнув її у символічні небеснобарвні уніформи і випустив у світ, поділений на дикастерії і ранги, персонал ангельських чинів у вигляді листонош, кондукторів і фінансів. Найнікчемніший з тих небесних гінців ще мав на обличчі запозичений від Творця відблиск предвічної мудрости і йовіяльний усміх благодаті, оправлений у ряму бакенбардів, навіть коли ноги його внаслідок видатних земних мандрівок тхнули потом.
Але чи чув хто про ударемнений заколот біля самого підніжжя трону, про велику палацову революцію, придушену у зародку на самому вступі повного слави правління Всевладного? Трони в'януть, непідживлювані кров'ю, живущість їх росте тою масою кривди, запереченого життя, того вічно іншого, що було ними витіснене й занеговане. Відслонюємо тут речі секретні й заборонені, торкаємось державних таємниць, тисячократне замкнутих і запечатаних на тисячу печатей мовчання. Деміюргос мав молодшого брата, зовсім іншого духу й іншої ідеї. Хто ж його не має в тій чи іншій формі, кого ж не супроводить він, як тінь, як антитеза, як партнер вічного діялогу? Згідно з одною версією то був тільки кузин, згідно з іншою він навіть узагалі не народився. Його тільки виснувано з острахів, з маячінь Деміюрга, підслуханих уві сні. Може бути, що він спартолив його абияк, підставив за нього абикого, аби тільки символічно відіграти цю драму, ще раз, не знати вкотре, повторити церемоніально й обрядово той передуставний і фатальний акт, якого не міг вичерпати у тисячократних повтореннях. Той умовно народжений, неначе б професійно покривджений з рації своєї ролі, нещасливий антагоніст носив ім'я ерцгерцога Максиміліяна. Вже саме це ім'я, вимовлене пошепки, відновлює кров у наших жилах, чинить її яснішою і червонішою, так що вона поспішно б'ючкує тим яскравим кольором ентузіязму, поштового лаку і червоного олівчика, яким значені щасливі телеграми звідтіля. Він мав рожеві щічки і променисті, лязурові очі, всі серця бігли до нього, ластівки, сквирячи з радости, перетинали йому дорогу знову й знову брали його у тремтливі лапки — щасливу цитату, писану святковим курсивом і розцвіготану. Сам Деміюргос потаємно любив його, хоч і роздумував над його згубою. Спершу заномінував його командором левантинської ескадри, в надії, що він, авантуруючися на південних морях, безславно затоне. Невдовзі потому, однак, уклав потайну конвенцію з Наполеоном III, який втягнув його підступно в мехіканську авантуру. Все було підлаштовано. Той повний фантазії і польоту молодик, знаджений надією вконституювати новий, щасливіший світ над Тихим океаном, зрікся з усіх прав аґната на корону і спадщину Габсбурґів. На французькому лінійному судні «Le Cid» він виплив прямо в приготовану на нього засідку. Акти того потайного заколоту ніколи не уздріли світла денного.
Так розвіялася остання надія невдоволених. Після його трагічної смерти Франц Йосиф І під подобою двірцевої жалоби заборонив червоний колір. Чорно-жовта жалоба стала офіційним кольором. Колір амаранту — хвилюючий штандарт ентузіязму — лопотів відтоді тільки потай у грудях його прихильників. Та все ж Деміюргос не зміг цілком вибавити його з природи. Як-не-як, сонячне світло потенційно має його в собі. Досить заплющити очі у весняному сонці, щоб ловити його на гарячому хвиля за хвилею. Фотографічний папір спалюється саме тою червінню у весняному блиску, що переливається поза всі межі. Бики, проваджені з плахтою на рогах сонячною вулицею міста, бачать її в яскравих клаптях і похиляють голову, готові до атаки на уявних тореадорів, що увихаються в переполосі на полум'яних аренах.
Часом пробігає день цілий яскравий у вибухах сонця, у скопиченнях хмарок, обведених по берегах світлисто і хроматичне, повен на всіх упругах виламливої червіні. Люди ходять одурманені світлом, з заплющеними очима, спалахуючи внутрі від ракет, римських раццо і барилець пороху. Потому, під вечір, той гураґанний вогонь світла лагідніє, горизонт заокруглюється, гарнішає і наповнюється лязуром, як садова скляна куля з мініятюрною і світосяйною панорамою світу, із щасливо впорядкованими плянами, над котрими, як остаточне увінчання, шикуються хмарки над виднокругом, розточені довгим рядом, як рульони золотих медалів або звуки дзвонів, що доповнюються у трояндових літаніях.