Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Стільки ненароджених діянь! О, ті жалібні хори серед коріння, ті перебалакуючі себе навзаєм балачки, ті невичерпні монологи серед нагло вибухаючих імпровізацій! Чи вистачить терплячости, аби їх вислухати? Перед найстаршою зачутою історією були інші, яких ви не чули, були безіменні попередниці, повісті без назви, величезні, бліді й монотонні епопеї, безмозкі билини, безголові тулуби, гіганти без обличчя, що залягають обрій, темні тексти під вечірні драми хмар, а ще далі — книжки-леґенди, книжки, ніколи не написані, книжки — вічні претенденти, хибні й втрачені книжки in patribus infidelim…
Між усіма історіями, які юрмляться, не виплутані, біля коренів весни, є одна, яка вже давно перейшла на власність ночі, назавжди осіла на дні фірмаментів — вічний акомпаньямент і тло зорянистих розтворів. Через кожну весняну ніч, що б у ній не діялося, проходить та історія великими кроками понад величезний скрекіт жаб і нескінченний біг млинів. Іде той муж під зорянистим мливом, що сиплеться з жорен ночі, іде великими кроками через небо, тулячи дитятко у зборках плаща, постійно в дорозі, в неустанній мандрівці через нескінченні простори ночі. О величезна жалосте самотности, о незміренне сирітство у просторах ночі, о блиски далеких зірок! У тій історії час нічого вже не змінює. У кожний момент проходить вона власне через зоряні горизонти, власне минає нас великими кроками, і так уже буде завше, знову і знову, адже, раз виколіївшись із рейок часу, вона стала вже незґрунтована, бездонна, невичерпана жодним повторянням. Іде той муж і тулить дитинку в обіймах, — зумисне повторюємо цей рефрен, це жалісне мотто ночі, щоб виразити цю переміжну постійність проходження, іноді застувану плутаниною зірок, іноді зовсім невидну протягом довгих, німих інтервалів, через які провіває вічність. Далекі світи підходять зовсім близько — страхітливо яскраві, пересилають через вічність палахкі сигнали у німих, невимовних рапортах, — а він іде і без кінця заспокоює дівчинку, монотонно і без надії, безсилий супроти тамтого шепоту, тих страхітливо солодких умовлянь ночі, того єдиного слова, в яке формуються уста тиші, коли ніхто її не слухає…
То історія про викрадену і підмінену князівну.
А коли пізно вночі вони тихо вертаються до розлогої вілли серед садів, до білого, низького покою, в якому стоїть довге, чорне, лискуче фортепіяно і мовчить усіма струнами, а крізь велику скляну стіну, мов би крізь шиби оранжерії, нахиляється ціла весняна ніч — бліда і мжуча зірками, — з усіх фляконів і начинь гірко пахне черемха над холодною постелею білого ліжка, — тоді через велику і безсонну ніч біжать неспокої й наслухування, і серце говорить крізь сон, і летить, і спотикається, і схлипує через розлогу й росяну, тьмами зароєну ніч, гірку від черемхи й світлисту… Ах, то та гірка черемха розширяє так бездонну ніч, і серце, знеможене від летів, забігане від щасливих гонитов, хотіло б на хвилю заснути на якійсь наповітряній границі, на якійсь найтоншій грані, але з цієї блідої ночі випросторюється без кінця все нова ніч, щораз блідіша і безплотніша, порисована в світлисті лінії й зикзаки, в спіралі зірок і блідих летів, тисячократно наколота ссавками невидимих комарів, безшелесних і солодких від дівочої крови, і серце неструджене вже знов плете крізь сон, невтямне, заплутане у зорянисті і заблудливі афери, в задихані поспіхи, у місячні переполохи, забране увиш і стократне, вплетене в бліді зурочення, в закляклі, люнатичні сни і летаргічні дрожі.