Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Ар’я знизала плечима і гримнула на Німерію:
— Ану сиди! Навмисне тебе ніхто не кривдить.
Тоді до Санси:
— Коли ми проходили Перешийок, я нарахувала тридцять шість раніше не бачених квіток, а ще Мика показав мені левоящера.
Санса здригнулася. Перешийок вони проходили дванадцять днів, шкутильгаючи покрученою стежкою крізь безмежне чорне болото. То була суцільна мука. Вологе повітря, мокра грязюка навколо, і ніде навіть поставити табір на ніч, хіба що просто на дорозі. З води виростали і підступали до подорожніх щільні лісові зарості з гіллям, обвішаним блідою пліснявою. Велетенські квітки витикалися з грязюки, плавали у крихітних ставках, але якщо здуру зійти з дороги і попхатися за ними, тут-таки на тебе чекатимуть підступні сипкі піски, змії на деревах, а у воді — притоплені левоящери, схожі на чорні колоди з очами та зубами.
Те все, ясна річ, не могло зупинити Ар’ю. Якось вона з’явилася, шкірячись, мов коняка, з переплутаним волоссям, геть уся в грязюці, та притягла оберемок пурпурових і зелених квітів для батька. Санса плекала надію, що він накаже Ар’ї поводитися, як належить уродженій шляхетній панянці, але він нічого такого не сказав, тільки обійняв малу та подякував за квіти. Від того Ар’я ще більше зіпсувалася.
Тоді з’ясувалося, що пурпурові квіти недарма кличуть «отруйними поцілунками» — від них Ар’я вкрилася пухирями на руках. Санса сподівалася, що хоч пухирі навчать її розуму, та Ар’я лише засміялася і наступного дня натерла руки грязюкою, мов якась болотна дикунка — грязюка, бач, мусила порятувати її від сверблячки, бо так сказав її друг Мика. А ще Ар’я мала синці на руках і плечах, свіжі темно-лілові та застарілі жовто-зелені. Санса бачила їх сама, коли сестра роздягалася до сну. Де вона їх надибала — то могла знати лише свята Седмиця.
Тим часом Ар’я чухала собі Німерію і теревенила про побачене у подорожі на південь.
— На тому тижні ми знайшли покинуту вартову вежу, де зараз живуть привиди, а ще за день до того поганяли табунок диких коней. Бачила б ти, як вони тікали, коли унюхали Німерію!
Вовчиця крутнулася у руках хазяйки, і Ар’я її насварила:
— Ану припини! Треба ж вичухати тобі другий бік. Ти вся у багні!
— Тобі не можна полишати головну валку, — нагадала їй Санса. — Батько наказали.
Ар’я здвигнула плечима.
— Та я ж недалечко, і завжди з Німерією. А то взагалі нікуди не тікаю, просто їду собі возом та балакаю з людьми. Балакати теж цікаво.
Санса знала, що то за люди, з якими Ар’ї так «цікаво» балакати: зброєносці, машталіри, служниці, старезні дідугани та голі діти, язикаті лайливі сердюки непевного походження. Ар’я водила дружбу з усіма підряд. А її Мика був гірший за всіх: якийсь неоковирний різницький підмайстрок років тринадцяти, що спав у хурі з м’ясом і смердів, наче колода, на якій те м'ясо рубали. Тільки забачивши його, Санса вже почувалася зле, але Ар’я, схоже, полюбляла його товариство більше, ніж сестрине.
Сансі почав уже уриватися терпець.
— Ти мусиш піти зі мною, — твердо мовила вона до сестри. — Королеві не відмовляють. І септа Мордана чекатиме.
Ар’я не звернула на сестрини слова жодної уваги. Вона занадто сильно смикнула гребінцем, Німерія ображено загарчала і вивернулася.
— Ану йди сюди!
— Шляхетному товариству подадуть лимонні тістечка та чай, — урочисто і по-дорослому продовжила Санса. Панночка потерлася їй об ногу, Санса почухала їй за вухом так, як та полюбляла, і вовчиця всілася коло неї на хвіст, стежачи, як Ар’я ганяється за Німерією. — Навіщо ганяти верхи на смердючій кобилі, упрівати і наживати болячки, коли можна всістися на пухові подушки та їсти тістечка з королевою?
— Я не люблю тієї королеви, — мимохідь кинула Ар’я. Сансі перехопило подих, бо навіть від Ар’ї вона не чекала подібного блюзнірства. Та сестра продовжувала теревенити, не зважаючи. — Вона мені не дозволить привести Німерію.
Ар’я встромила гребінця за пояс і почала підкрадатися до своєї вовчиці. Німерія сторожко спостерігала за її вивертами.
— Вовчиці не місце у королівському каравані, — відказала Санса. — А ще вовків боїться принцеса Мирцела, ти сама вже маєш знати.
— Мирцела — ще дитя мале. — Ар’я таки упіймала Німерію за шию, але щойно витягла гребінець, як лютововчиця вирвалася на волю і втекла. Роздратована Ар’я жбурнула гребінця на землю.
— Погана, погана вовчиця! — заверещала вона.
Санса мимоволі всміхнулася. Якось їхній псяр сказав їй, що тварина завжди удається в хазяїна. Вона легенько обійняла Панночку, а та лизнула їй щоку, і Санса захихотіла. Ар’я почула і різко обернулася, палаючи від гніву.