На схрещених дорогах
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Друкарня видавництва Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:
— Пуль, пуль, пуль! Пулі, пулі, пулі!
Опірений народ біжить і летить, якби погоня гнала. Це ж господиня кличе! Певно сипне зерна.
Колетта шкутильгає по хаті на двох ціпках і молиться з товстої книжки. Добрий Герєссас[54] і Юнг-фрав Марія[55] дозволили їм щасливо перебути війну. Є мир на землі.
І є, направду, благовоління.
Латаста, чорнобіла киця, треться до Ліниних ніг, чуючи запах молока й смаженої картоплі. Ця «Муйнц» привітна й ласкава. Вона пеститься з усіма й краде. Дуже спритно. Цілих 300 грам нашого м’яса — величезне майно — з-під тяжкої ринки ще й обтяженої каменем. Як та бестія це зробила, невідомо. На нашу голодівку! Майже з плачем біжу за нею — застала її, як доїдала м'ясо, але Муйнц шпарка і хитра і забезпечила собі заздалегідь тили. Вона подається бігцем на гору і, хоч на горище двері замкнені, в них внизу є щілина, і нею вона прокрадається на горище. Шукай її тепер! А я так радо була б її набила! Перший раз в житті я мала таке завзяття на кицю! І хоч потім Філько старався мене з нею примирити, я обіцяла її набити. Все ж, коли за два-три дні вона стала до мене лащитись у кухні, так наче б між нами нічого не було, я вибачила їй і не била.
Другий Муйнц — там усі коти муйнци — чорний як вугілля і блискучий. Теж кицька. Але дика і ненавидить людей і хату. Не спить ніколи в хаті, як її подруга, не лежить на ліжку, не пеститься ні до кого. Це справжній кіплінгівський кіт. Вона ходить своїми шляхами, куди і де, ніхто не знає. В хату заходить тільки їсти, і зникає, як дух. Навіть до Ліни не йде. І вона не бере її до рук, бо дикунка дере та кусає.
З весною обидві кицьки починають своїх весняних пісень. Поночі «співають» вони, ходячи попід вікнами та навкруги хати, і тоді ми будимось та полошимо їх з вікон. Але це триває коротко: для одної і другої, яких дві-три ночі. На господарстві появляється відкілясь «Муйнцфатер» (батько) — латастий як перша Муйнц тільки більший і лінивіший. Та голова у нього ширша, з бачками. Іде на руки й пеститься та їсть залюбки. З жалем нагадую собі мого найлюбішого Биця.
Але на господарстві настає спокій.
Тільки шкода, що бідний наш Кух — коровка — ніколи не виходить надвір. Бідний звір з великими вогкими очима, засуджений на досмертну тюрму. Але Ліна каже, що всі корови в них, хібащо йдуть у полонину, стоять на стайні.
В городцях роботи закінчені. Відцвіли морелі і нав’язали безліч овальних овочів. Починають цвісти помідори. Швидко й вони матимуть маленькі кульки.
Травень. Тіролець далі возить свій «медок» і зрошує поля, на яких кільчиться кукурудза і зеленіє нива.
Ще з вершків Гогемунди сипляться лявіни: — румпелє, бумпелє, бумпелє! — як каже Марія.
УКРАЇНЦІ, ІНШІ НАРОДИ, ФАБРИКА
На фабриці Пішля далі весело. Фабрику зайняли французи. Це полонені й робітники. Вони стягнулись із сусідніх сіл, від баверів і з усіх місць, де працювали. Зайняли фабрику і господарюють.
У Пішля, як відомо, були полонені французи. Вони жили в сильному відокремленні, й їх ми ніколи не бачили. Все ж мусів бути спосіб, якого вживали так для виходу на волю, головне для прогулянок по місту й то поночі, як і для зустрічів з нашими дівчатами. Люсієн не був одинокий, що міг пишатися батьківством… Французи діставали з дому посилки, а в них те, чого не було тут: цигарки, тютюн, цукор і шоколяду, товщ, ножики для бритов, шовкові панчішки, тощо. Чиє серце не зворушували б ці речі в таку пору?
Щойно після розвалу, коли вони опанували фабрику, ми помітили скільки їх і які вони.
Зносять свої здобутки. І чого вони не мають! Заповнюють магазини різнородним майном. Не з порожніми руками вони відходили з місця праці! Харчі, одяг, матеріяли. Добувають черевики від Найнера. Зносять їх масово до фабрики. Разом з бельгійцями і голляндцями вони опановують містечко. Усюди вештаються невисокі чоловіки з трикольоровою стяжкою в кляпці, всюди французька мова. Вже мають особові й вантажні авта. Вони творять цивільну поліцію й адміністрацію міста. Скидають давнього бургомістра, вибирають попереднього, старого тірольця. І хоч він випрошується, мусить погодитись. При нім сидить молодик з трикольоровою стяжкою й диктує.
Американському військові байдуже до того, що діється в місті.
На фабриках, у крамницях, на вулицях роїться від французів. Потім від італійців. На ніч треба добре замикати хати і вдень берегтися… Різномовний народ, сиплеться по місту, як з розв’язаного мішка.
На українців дивляться косо.
Одного дня довідуємось, що загрожують усіх нас замкнути до концентраку, наче б ми були німецькими співробітниками.
54
Пан Ісус
55
Діва Марія