На схрещених дорогах
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Друкарня видавництва Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:
Разом із змінами режиму наступили великі зміни і в фабриці. Як я вже була зазначила, Гофман залишився на фабриці, а Пішль сховався. Отож зараз після капітуляції робітники арештували Гофмана і Пешлиху та Шойрінґа. Тримали їх під наглядом в їхніх кімнатах, виводили на працю: замітати фабричне подвір’я і чистити відпадки. Робітники приглядались і, самі не працюючи в ті дні, тішились бачучи своїх ворогів на найгіршій праці. Скоро американська влада поклала цьому край. Пешлиху випустили, а Гофмана й Пішля, якого арештували в його домі в горах забрали як партійних, так як і того лікаря, як бургомістра і ще декількох наці з міста. Їх бачили потім в Іннсбруку на вуличних роботах, а потім перестали про них і згадувати. Небавом одначе всіх їх випустили…
По від’їзді французів управу фабрики обняв інженер-естонець. Залишили і решту персоналу навіть з отим партійним Яйтнером, і фабрика мала перейти на мирну продукцію для населення.
Тоді вже не було наших дівчат, тільки декілька бельгійок і білоруска та власівська родина. І Танина родина. Вона до кінця трималась фабрики, не хотіла дати себе викинути жодній владі і Танин чоловік працював уже потім за американців далі при варстаті як ткач, а батько в фарбарні. Була це солідна, спокійна, працююча родина і без праці їм було ніяково жити. Тож безуспішні були зусилля Яйткера позбутись їх — свідків його злочинного діяння, як лагерфюрера табору остарбайтерок. Так і залишила я їх на фабриці від’їжджаючи з Тельфсу на північ.
РЕПАТРІЯЦІЯ
Ясні й великі дні на весні. На широкі полотна травень кладе фарби неба. Сонце тірольське світить тепло й яскраво. Відбивається від снігу й води й опалює обличчя. Гарно в Тіролі на весні.
Хто почав репатріюватися перший? Мабуть італійці. Їх було найбільше в Німеччині. І французи.
Дивно, коли приходять такі майже спонтанні мандрівки народів, вони нагадують мандрівки птахів. Хто дає кличі? Як то діється, що вони стягаються в спільні місця? Хто визначає провід і напрям?
Але кудись тягнуться. Не пішком — часи тепер інші. Автами, а далі потягами. На автах розмаїті люди. Після бенкетів і розпусти останніх днів їдуть на високо навантажених автах, на першім авті чоловіки й жінки, все переважно молодь. Повбирані — одні звичайно, другі чудернацько, наче на маскарад: кольорові лахи, дивовижній одяг, червоний циліндер, зелений фрак, табачкова широка краватка. Маски на обличчі. З бубнами, саксофонами, гармоніями. Співають, кричать, регочуть. Карнавал.
За ними авта, повні майна. Переїздять через містечко, зустрічають знайомих і незнайомих, кричать — адіо, оревуар, гурра! Кричать, мають хустинами, капелюхами, руками. Весельчаки скачуть на горі клунків і показують штуки. Музика грає!
Радісно вертаються додому романські народи. Найрадісніше італійці. Хоч не одного муляє журба і непевність, що буде дома. Але алькоголь, гульня й повні клунки підбадьорують. Скінчилась війна, скінчились бомби, скінчилась примусова праця! Їдуть і їдуть і їдуть. Цілими валками.
На хідниках стоять люди в робітничих одягах. Щось знайоме в них. Це наші. Стоять, понуривши голову. Дивляться на радість, з якою інші вертаються і йдуть у поле. Там присядуть, десь на плоті, закурять і слухають журби, що смокче й нудьги, що шепче. Похитують головами і вирішують:
— Ні, не вернемось!
Це вони. Це українці. Але не всі. Є такі, що вертаються, і є такі, що не хочуть. Виїздять французи. Зідхаємо з полегшою. Між ними частина поляків, а друга — комуністів. Добре, що їдуть.
Поки виїдуть, влаштовують на фабриці баль. Два дні й дві ночі триває оргія. Наші дівчата кинули геть журбу й розправили спини, придавлені працею, й гуляють. Алеж гуляють! Без стриму й міри. П’яна гульня, розпуста, повне розперізування. Вино, горілка, пиво — бочками. Приходять вояки появляються заморські присмаки, граються помаранчами, шоколядою немовлят годують, горілкою заливають їх, щоб не кликали мами. Бо мама гуляє, ох і як гуляє! Не тільки з Ванькою і Мішою, але й з П’єром і Андре і з Чарлі та Вілі, з усіма. Ох, мама! Мамі принесуть французи матеріял на суконку, американець — годинник, а Міша? — Міша принесе горілки. Самогону. Пий Катя, напивайся, гуляй. Завтра вже не будеш. Пий і гуляй так, щоб відробляючий мрячні трудодні «на родіні» було чим згадувати Германію, було чим згадувати перемогу своїх. І то ще щоб дома — згадувати. А то хто зна, на якому Сибірі, в чистому полі. Там, де вже не можна буде проклинати Пішля, де треба буде бити браво і ухвалювати 10–12 годин праці й стаханівщину і… і…