Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

В печері було повно свіжого сіна, стояв глечик з водою, а під сіном було сховано десятків зо три Нат Пінкертонів, Нік Картерів[114], Шерлок Холмсів[115] та руського сищика Путіліна[116]. Окремо — перев'язані блакитною стрічкою від шоколаду, сімдесят п'ять випусків «Пещери Лейхтвейса»[117].

Місяць уже зійшов і світив простісінько в отвір печери. Це було дуже неспокійно й моторошно. Юра сидів на порозі і, не відриваючи очей, вдивлявся в похмурі зелені тіні на дні та по схилах глинища. Господи! Там, здається, хтось ворушився і скрадався сюди. Але хмарка набігла на місяць, і моторошні тіні пропали: ніхто не ворушився, ніхто не скрадався, довкола були знайомі до останньої грудки кладовищні глинища. Васса забилася в самісінький куток і сиділа, тремтячи всім тілом і цокаючи зубами.

— Ну! — катуючись, спонукав себе Юра. — Таж ну! Мамій!..

Юра побачив Вассу вперше, коли вона, розчинивши широке вікно в мезоніні, сиділа на підвіконні й дивилася в гімназичний двір, де бавився Юра з товаришами в війну руських з кабардинцями. Юра поглянув на Вассу, і серце його раптом здригнулося. Він глянув удруге і — почервонів. Втретє він уже не наважився глянути… Зате він негайно ж, немов ні до чого, просто так собі, розпитався в товаришів, що то за противне дівчисько визирає з вікна і заважає їм гратися. Відомості були такі. Васса була найменша дочка колезького асесора Бови. Матері в неї не було. Мачуха її не любила. Васса жила затуркана, забита, боса й голодна. Її не віддавали до гімназії, їй забороняли бавитися з сусідськими дітьми. Зате по хазяйству вона справлялася за дорослу наймичку. В вільні хвилини і на ніч зла мачуха зачиняла її в комірці, в мансарді саму. То були найкращі Вассині хвилини. Вона розчиняла вікно — цього не було видно з маленького Бовиного подвір'ячка — і, сівши на підвіконні, озирала прекрасний світ… Заховавшися між кущів бузини, Юра щодня надвечір прибігав дивитися на Вассине смугляве личко, її чорні кучері, її довгі тонкі білі руки, її сумні очі. Він зрозумів — раз і назавжди, — що його подальше життя неможливе без Васси. Коли ж він побачив, як сумні Вассині очі плачуть рясними тихими сльозами, — буйний екстаз вдарив в Юрині мужні груди. Васса була нещасна! Так нехай же начуваються її вороги — Юра зробить її щасливою. Він присягнув собі на тому найтяжчою, яку знав для себе, присягою: нехай пропадуть всі мої книжки, нехай мені буде «три» з поведінки, нехай я не перейду до першого класу, нехай батько забере мене з гімназії і віддасть у свинопаси!..