Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
О пів на десяту з'явився і сам губернатор.
Він був у сірій тужурці з червоними вилогами і закарвашами. Його привезли шестеро коней у великому чорному ландо. Губернатор зійшов перший і подав руку губернаторші і дочці. Дочці було років сімнадцять, вона кінчала цей рік гімназію і з минулого року вже виїздила на дворянські бали. Була вона тендітна блондинка з довгими віями і великими здивованими очима. Вона була дуже красива, і чудно було, як у таких потворних батьків — присадкуватого батька і опецькуватої матері — могла народитися така струнка красуня. За корсажем у неї була прив'яла гілка білого перського бузку.
Городовики розчистили місце, і губернатор з дружиною і дочкою ввійшли до саду. Всі оркестри з трьох кінців вдарили туш. Піротехніки підпалили найкращий феєрверк — з вогнистим вензелем його превосходительства. Високородні квітникарки в білих платтях засипали губернатора дощем квітів і конфетті. Губернатор випинав груди, молодецьки пружинив ноги і благосклонно відкозирював направо і наліво. Губернаторська родина простувала головною алеєю до центрального павільйону, де молоді консисторські чиновники за десять копійок вигравали корову.
З павільйону назустріч вийшов юнак. В петличці в нього була прив'яла гілка білого перського бузку. Він був у парадній гімназичній одежі — синьому мундирі з срібними ґудзиками і на руках мав білі рукавички, як того вимагала форма. Мундир, правда, був тісний і ветхий, рукавички якісь іржаві, а штани з одвислими коліньми й рясними ріхмушками внизу. Юнакові було років вісімнадцять.
Юнак хутко стягнув рукавичку з правої руки, затис її в лівім кулаці і пішов просто до губернатора. За десять кроків він раптом сягнув правицею до кишені. За вісім він вихопив з неї револьвер. За п'ять звів його вгору. І за три кроки — вистрілив просто в серце блакитноокій губернаторові й дочці…
Губернатор кинувся вбік, губернаторша впала, зомліла, їхня смертельно поранена дочка схопилася за груди, захиталася і тихо сіла долі. Кілька конвалій і цілий дощ конфетті — вони були кинуті ще до пострілу, коли вона була ще жива, — посипалися невідомо звідки на дівчину, і вона відкинулась горілиць мертва. Юнак стояв розпатланий і блідий. Очі йому горіли, рот був скривлений останньою посмішкою. Щоки були вогкі від сліз. Юнак плакав. Він притулив револьвер собі до виска і вигукнув:
— Будьте ж ви прокляті!
Городовики підбігли до нього, коли він уже лежав ниць, впоперек через тіло забитої ним дівчини. Його кров заливала її білу гімназичну пелеринку.
Віталій Калмиков за якийсь тиждень мав уже одержати матуру — атестат зрілості. За тиждень він уже не буде гімназистом, карандашей, він стане студентом, він Матиме своє самостійне життя. Надя Багратіон-Шуйська теж в понеділок мала одержати своє свідоцтво про закінчення семикласної жіночої гімназії відомства імператриці Марії. Калмиков був найперший на цілу гімназію математик, і він ні хвилини не сумнівався, що страшний конкурс по інституту інженерів шляхів сполучення він складе цієї ж осені. Він буде інженером. Надя змалку вільно розмовляла по-німецькому і по-французькому, крім того, вона дуже мило грала на роялі. Вона хотіла б піти до консерваторії. Як це прекрасно — бути інженером або закінчити консерваторію!
Віталій і Надя вирішили, що вони наречені. Через п'ять років Віталій буде інженером, Надя на той час закінчить консерваторію. Вони поберуться і стануть чоловіком і жінкою і склали одне одному присягу на це. Щоранку, ідучи до гімназії, вони зустрічалися на розі і на мить потопали одне водному.
— Назавжди? — шепотів Віталій.
— Назавжди! — на цілий світ гучно відповідала Надя, ледве ворухнувши беззвучними вустами.
Вони прийшли до батьків Наді і призналися. Вони просили дозволу їм бути нареченими. Вони заявили, що це кохання для них над усе.