Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
До речі, Ваня Молдаван каже, що у нас більше зрадників, ніж самого народу.
Хто з ними тільки не боровся. І російські царі. І польські королі, і кайзерівці, і хортисти. І пілсудчики, і антонесківці. Гітлерівці, сталінці і „вірні ленінці“. Словом, усі, хто ніс „щастя й волю“ українському народові.
А вони живуть.
Візьмімо оцю аудиторію. Що поділилася на розумну меншість і компартійну більшість.
Знов лунають „вражеские голоса“. За синьо-жовтий прапор. За тризуб. За самостійну Україну.
Істинний „захисник“ українського народу, що має по три великі звізди на погонах і навіть щонайменшої в голові, застерігає:
— Товарищи! Из-под этих знамен стреляли в нашу неньку Украину и в нашу советскую власть!..
Ізя Чачкес дивиться в екран телевізора і дискутує з генералом:
— Не розумію. У чию „неньку“ стріляли? І в яку „советскую власть?“ Коли у ту, яку ми зараз перебудовуємо, то її треба було розстріляти ще у зародкові. Це по-перше. А по-друге, господін генерал, на вас — погони. Так оці погони під час революції „советская власть“ вирізала з раменами. З-під цих погонів у „советскую власть“ стріляли: Денікін, Юденич, Колчак, Врангель, і прочая, і прочая. Та й упровадили погони не князі наші славні, а „свергнутая революцией“ династія Романових. І відновив ці погони не „вождь мирового пролетариата“ Ленін, а сатрап Сталін. То чому ж ви під цими погонами ходите? Ще й груди гордо випинаєте… І хто ж ви тоді?
Вірний ленінець? Твердий сталінець? Чи ревний служитель „единой и неделимой?“
До уваги, товариші! До уваги!
Це був, так би мовити, ліричний відступ.
Давайте до діла. Давайте повернемося до вождика. Ну, звісно, другообраного. Отим засекреченим блоком „стронцій — 239“. Який одностайно ’’затаврував» втечу у Москву першообраного. І одностайно обрав його партійно-вірнопідданого. Вийшло як у тій магії. Та половина нашого преподобного златоуста, що від пояса донизу, — радянська, повністю незалежна і суверенна. А та половина, що від пояса догори, — партійна. Підлегла Москві. І своєму партійному босові. Отож наша рідна ненька Україна знову буде гола, боса і… с у в е р е н н а. Як ота нижня половина глави нашого парламенту.
Предостойні і недостойні парламентарії!
На ваших вельми поважних засіданнях часто лунають незрозумілі вирази. Для прикладу: «Трудящі».
За «вимогою трудящих» «крымские парни» в парламенті «автономізували» Крим.
За «вимогою трудящих» парламентські генерали рвуться в бій проти населення Західної України.
За «вимогою трудящих» парламентський батюшка таврує греко-католиків…
Хто ж вони ці всесильні і всюдисущі «трудящі»?
Чи не нащадки тих «трудящих», за «вимогою» яких розстрілювали, мордували, вішали, живцем хоронили? Цілі народи вивозили до Сибіру? Цілі народи розпинали на п’ятикутній звізді. На «прохання» цих «трудящих» палили бібліотеки, підривали церкви, вішали священиків. Впроваджували найганебніші податки. Найдикіші закони.
Найдурніші ритуали. Обдирали до нитки. Щоб забезпечити стопроцентну пролетаризацію суспільства. Щоб об’єднаних під гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» було найбільше наших.
Якщо ці «трудящі», що сьогодні, потомки тих «трудящих», що вчора, то хто ж тоді ви, преподобні парламентарії? Ті, що так охоче «відгукується» на ці «вимоги» і «прохання»? Статисти у політичній парламентській комі-трагедії? Чи її режисери?
До речі, дід Матвій, дивлячись ваші парламентські ігри, зауважив:
— Декорацію про суверенітет України вже прийняли. А ось до спільного концертусу не дійшли… Генерали хочуть генеральської конституції, партійці — партійної, демократи — демократичної, а паперу так багато нема…
Державні мужі і державні жони!
На ваших повсякденних засіданнях часто фігурує слово «центр». Дуже воно людей насторожує. Теща Вані Молдавана каже:
— Скидається, що більшість там не члени парламенту України, а агенти центру.
А Вітя Царапкін сказав, що один депутат нагадує йому вовка. Який пробрався в овечу кошару. І репетує про демократію. Що він тут «національна меншість». Що ніхто не має права «ущемляти» його громадянські права.
Це й спонукало чесного і чистого росіянина Вітю Царапкіна написати оте звернення:
«Граждане волки!
Украина — не „овеча кошара“, а народ Украины — не стадо безвольных баранов. Если вы будете так часто скалить зубы и брать за горло, может произойти „ущемление“ не только ваших волчьих прав, но и ваших волчьих хвостов!