Що впало, те пропало

Порада, звісно, не дотягує до рівня «люби свого ближнього, як самого себе», але Ходжес поставився до неї конче серйозно. На сидінні поруч із ним лежить білий паперовий пакет із салатом. У нього буде повно часу, аби з’їсти його й навіть запити «Дасані»[31], якщо літак Олівера Меддена прилетить за розкладом. І якщо Медден узагалі з’явиться. Холлі Джібні запевнила його, що Медден уже в дорозі — вона знайшла розклад його рейсу на сайті під назвою «AirTracker», — але не можна виключати можливість того, що він відчув, куди вітер дме, і попрямує до іншого місця. Він уже досить довго займається своїми брудними справами, а в таких хлопців дуже чуйні носи.

Ходжес залишає позаду під’їзну дорогу, з’являється біля терміналів, проїжджає парковку і їде далі, рухаючись за вказівниками з написами: «ЕЙР ФРАЙТ», «СІГНЕЧЕ ЕЙР», «ТОМАС ЗЕЙН АВІЕЙШН». Біля останнього він повертає. Це незалежний оператор наземного обслуговування рейсів (ОНО), який зіщулився — майже буквально — у тіні набагато більшого за нього сусіднього «Сігнече ейр». Зелена трава пробивається з тріщин в асфальті на маленькій стоянці, яка, крім переднього ряду, порожня. Передній ряд зайнятий машинами, які здають напрокат, дюжина або близько того. Серед автомобілів економ-класу й середніх за розміром громадиться чорний «Лінкольн Навігатор»[32] із тонованим склом на вікнах. Ходжес бачить у цьому добрий знак. Його людина полюбляє їздити з шиком, типова звичка серед таких покидьків. І хоч його людина може носити костюм за тисячі доларів, він усе одно залишається покидьком.

Ходжес об’їжджає стоянку й зупиняється на майданчику для розворотів під вивіскою «ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ І РОЗВАНТАЖЕННЯ».

Ходжес сподівається, що буде завантажуватися.

Дивиться на годинник. За чверть одинадцята. Він згадує слова матері: на важливу справу завжди приходь раніше, Біллі, і спогад цей змушує його посміхнутися. Він знімає з ременя айфон і дзвонить до офісу. Встигає прозвучати тільки один гудок.

— «Що впало, те пропало», — вимовляє Холлі. Вона завжди починає з назви компанії, хто б не дзвонив, це один із її маленьких пунктиків. У неї багато маленьких пунктиків. — Ти на місці, Білле? В аеропорту? Так?

Якщо не вважати маленьких пунктиків, ця Холлі Джібні зовсім не схожа на ту, яку він уперше зустрів чотири роки тому, коли вона приїхала до міста на похорон тітки, і змінилася вона на краще. Хоча знову почала потайки палити — він відчував запах сигарет у її диханні.

— Я на місці, — відповідає він. — Скажи, що мені пощастить.

— Везіння тут ні до чого, — каже вона. — «AirTracker» — відмінний сайт. Можливо, ти захочеш дізнатися, що зараз в американському повітряному просторі знаходиться шість тисяч чотириста дванадцять літаків. Цікаво, чи не так?

— Я вражений. Медден не затримується? Буде об одинадцятій тридцять?

— Точніше, об одинадцятій тридцять сім. Ти збиране молоко на столі залишив. Я поставила в холодильник. У спекотні дні збиране молоко миттю скисає. Навіть із кондиціонером. — Це вона через своє постійне бубоніння змусила його встановити кондиціонер. Холлі стає справжньою буркотункою, якщо дійсно чогось хоче.