Людина, що знайшла своє обличчя

— Так, — відповів шофер, намагаючись не дивитися на Престо, щоб знову не розсміятися. — Це може підтвердити і хазяїн готелю, в якому ви зупинялися в Сакраменто. Від доктора повертаються інші люди, зовсім не схожі на тих, які приїжджали до нього, хоч вони називають себе колишніми іменами і прізвищами. Замість скелетів їдуть товстуни, замість карликів — майже високі на зріст, замість потвор — красиві люди. Кажуть, був навіть випадок, коли жінка повернулася вусатим чоловіком. Хазяїн готелю впізнав її по великій родимці на щоці.

— Ах, ось у чому справа! — з полегшенням вигукнув Престо.

Отже, все гаразд. Цорн, мабуть, робить справжні чудеса. Престо незабаром стане зовсім іншою людиною. Він вперше ясно уявив це, і йому раптом стало якось не по собі. Що ж буде з колишнім Престо? Адже це майже смерть і воскрешення в новому тілі.

«Нещасна жалюгідна потвора! Ми прожили з тобою нелегке життя! — в думці звернувся Престо до самого себе. — І ти все-таки вивів мене в люди, а я, невдячний, прирікаю тебе на знищення! Чи не відмовитись од цієї витівки?»

Але, згадавши про Люкс, Престо вирішив негайно мчати назустріч своїй долі, яку приготує йому чарівник Цорн.

Крутий поворот дороги — і Престо побачив чудовий сад, огороджений легкими красивими ґратами. Біля широких воріт лежать два мармурові леви і стоїть невеликий будиночок з дорійськими колонами. Шофер дав гудок. З будиночка вийшов сторож — бритий старик у білому костюмі. Він кивнув шоферові, як давньому знайомому, і машина вільно в’їхала у ворота. За ворітьми тягнулася широка доріжка, посипана золотистим жовтим піском. Між вічнозеленими дубами і каштанами виднілися добре опоряджені клумби квітів, фонтани, заковані в бетонні береги водоймища, що немов у дзеркалі відбивали мармурові альтанки, білизну яких підкреслювала темна зелень кипарисів, нерухомих, ніби скам’янілих у гарячому повітрі. А далі по боках дороги, на полянах за живою огорожею з кактусів і вічнозелених колючих чагарників, виднілися красиві котеджі і вілли. Оточене плакучими івами, промайнуло озеро, на якому повільно плавали лебеді. Престо з цікавістю дивився на всі боки, і його мимоволі почав огортати сумнів: чи не помилився шофер? Це місце зовсім не нагадувало лікувального закладу. Такий вигляд мають фешенебельні дачні поселення американської грошової аристократії.

Але шофер упевнено вів машину берегом озера до довгого одноповерхового білого будинку з плоским дахом і широкою верандою. Це була контора медично-комерційного підприємства доктора Цорна. Він мав справу тільки з пацієнтами, які могли платити за лікування шалені гроші. Талановитий вчений-експериментатор ендокринолог Цорн набагато випередив своїх колег, йому вдалося відкрити багато таємниць організму і знайти засоби впливу на процеси, що відбуваються в темних глибинах таємничих залоз внутрішньої секреції. Як людина практична, він не опублікував свої відкриття на благо всього стражденного людства, а держав їх у суворій таємниці, щоб бути у своїй галузі монополістом і робити з цього гроші. Лише кілька бідняків скористалися з наукових досягнень Цорна. Він одразу хотів поставити справу на широку ногу, а тому, що у нього невистачало для цього особистих коштів, то довелося позичати. І, намагаючись переконати своїх кредиторів у тому, що вони вкладають капітал в надійну справу, він зробив кілька демонстрацій. Цорн розшукав бідняків-потвор, деяким із них йому навіть довелося заплатити за право провести над ними експерименти. Майже на очах капіталістів, до яких він звернувся за допомогою, Цорн зробив кілька чудесних перетворень: довільно збільшував і зменшував зріст, перетворював виродків на нормальних людей, успішно усуваючи надмірну худину чи ожиріння. Останнє особливо вразило майбутніх кредиторів. Ожиріння — майже професійна хвороба мільйонерів: сидяче життя, добра їжа… Так, Цорн відкрив золоту жилу! І капіталісти висловили бажання увійти в компанію з Цорном. Дехто пропонував йому організувати акціонерне товариство для виготовлення та продажу препаратів його винаходу. Але Цорн сам був хорошим комерсантом. Навіщо йому компаньйони, навіщо ділитися з іншими, коли весь прибуток від свого підприємства він може одержати повністю сам? І Цорн віддав перевагу кредиту на високих процентах над організацією акціонерної компанії. І він не помилився. За кілька років Цорн сплатив борги і тепер збільшував свої капітали.