Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
— Недогляд батьків, — відповів Гофман. — Коли народжуватиметеся вдруге, зажадайте спочатку, щоб батьки показали вашу карточку, і, якщо вона не буде схожа на херувима, не народжуйтесь.
— Не жартуйте, Гофман. Для мене це надто серйозне питання. От перетворився я з нещасного потвори, з голяка на мільйонера. Але на все моє багатство я не можу купити собі п’яти міліметрів, яких невистачає, щоб зробити благообразним хоча б тільки мій ніс.
— Чому ж не можете? — їдьте в Париж, там вам зроблять операцію. Вприснуть парафін під шкіру і зроблять із вашої туфлі чудову грушу дюшес. Або, ще краще, зараз носи переробляють хірургічним способом. Пересаджують кісточки, шкіру. Кажуть, у Парижі багато таких майстерень. На вивісці так і написано: «Ремонтую носи. Римські та грецькі на п’ятдесят процентів дорожче».
Тоніо похитав головою.
— Ні, це не те… Я знаю одну дівчину. В дитинстві вона перенесла якусь тяжку хворобу, здається дифтерит, після чого у неї запало перенісся. їй недавно зробили операцію. І треба сказати, що операція мало допомогла. Ніс лишився майже таким потворним, як і був. До того ж шкіра на переніссі вирізняється білуватою плямою.
— Може, робив поганий хірург. Стривайте… чого ж іще? Цими днями я читав у газеті, що, здається, в Сакраменто живе лікар Цорн, який робить справжні чудеса. Цорн діє на якусь залозу, мечовидну чи щитовидну— не пам’ятаю, і ще на залозу в мозку, від чого у людини змінюється не тільки обличчя, але й усе тіло, зріст стає вищий, кінцівки довші. А втім, можливо, усе це газетна вигадка.
— В якій газеті ви читали це? — збуджено запитав Престо.
— Далебі, вже не пам’ятаю. В Сакраменто в редакції будь-якої газети вам скажуть його адресу.
— Гофман, я їду! Іду негайно. Себастьян!.. Себастьян!
Увійшов старий слуга.
— Себастьян, скажи шоферові, щоб він готував машину.
— Шофер спить, ви вчора замучили його, — буркотливо сказав Себастьян.
— Так, правда, нехай спить. Себастьян, виклич таксі, укладай білизну і костюми в чемодан. Я їду.
— Не дурійте, завтра зйомка, — сказав з тривогою Гофман.
— Нехай відкладуть. Скажіть, що я захворів.
— Будьте розсудливі, Тоніо. Адже якщо лікар справді змінить вашу зовнішність, то ви вже не зможете закінчити роль мейстерзингера у фільмі «Любов і смерть». А за контрактом ви зобов’язані це зробити.
— К чорту контракт!
— І ви заплатите неустойку!
— К чорту неустойку! Скажіть, Гофман, можу я на вас покладатись, як на друга?
Гофман кивнув головою.
— Так ось що, — подумавши вів далі Престо, — я не знаю, на який час затримає мене лікар. Якщо не вийде діло у Сакраменто, я їду в Париж. На всякий випадок я визначаю більше часу, ніж, можливо, треба буде: я їду на чотири місяці. Ви давно хотіли побувати на Сандвічевих островах. Їдьте. Відпочиньте, провітріться і привезіть чудовий видовий фільм. Ви ж без апарата існувати не можете. Мою віллу прекрасно збереже Себастьян. На нього цілком можна покластися. Себастьян! Чемодан готовий?
— Востаннє кажу вам: одумайтесь, — промовив хвилюючись Гофман. — Адже ваш ніс — це ваше багатство.
— Та де ж ти, Себастьян? Ти викликав по телефону таксомотор?
ЧАРОДІЙ ЦОРН
Газети не збрехали: лікар Цорн існував. У Сакраменто перший готельний служитель, якого запитав Престо, повідомив його адресу.
— Доктор Цорн! Хто ж його не знає! Це справжній чародій! — відповів лакей.
Престо ще не зовсім вірив, — можливо, лакей підкуплений, і його слова — проста комерційна реклама, але інтерес до Цорна посилився. Тоніо поснідав і, не відпочивши як слід після дороги, звелів подати рахунок, йому довелося заплатити за добу, хоч він тільки поснідав у готелі.
Через кілька хвилин Престо їхав уже в автомобілі по родючій прерії долини Сакраменто. Шофер впевнено вів машину. Було видно, що він уже не раз відвозив пацієнтів до доктора Цорна.
З широкої автостради машина звернула праворуч на вужчу, але таку ж прекрасну гудроновану дорогу. Забризкана краплями машинного масла і натерта безліччю шин, дорога лисніла металевим блиском і сяяла в сонячному промінні, мов темна річка. Характер місцевості змінився. Річка Сакраменто лишилася збоку. З’явилися невеличкі горби, вкриті гаями (очевидно, штучно посадженими в цій майже безлісій місцевості) вічнозеленого дуба, червоного дерева, сахарної сосни, кипарисів, оливкових дерев. На узліссях росли кактуси, верес, молочай. Інколи зустрічалися апельсинові плантації. Гаряче повітря приносило запах хвої і польових квітів.