Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
У 1925 році він уперше може винайняти помешкання, всього за кілька кроків від парку Монсурі, ще він має тепер велику майстерню, теж неподалік, на вулиці Сен-Ґотар, там він і малює тваринні трупи. Boucherie Soutine сичать розлючені сусіди. Бійня Сутіна.
Він постійно біжить у Лувр, похапцем купує квиток. Йому негайно треба побачити Рембрандтову тушу бика… і натюрморт зі скатами Шардена, і пейзажі Коро, рожеві форелі Курбе і Похорон в Орнані. Він роздивляється роботи одну за одною, цілими годинами. Ці його давні таємні походи перетворилися на ритуал. Побачити все. Немов то напівоголені проститутки в maisons closes, яких демонструють клієнтам одну за одною і всіх нараз. Він ходить дивитися завжди на одні й ті ж картини, він не може на них надивитися, весь охоплений насолодою і священним трепетом, ці картини доводять його до розпачу, його очі обмацують полотно. Йому хочеться всмоктати їх у себе, віднести їх у своїх нутрощах на вулицю Сен-Ґотар, щоб там з ними позмагатися.
Музейні охоронці впізнають його, подають собі за його спиною тривожні сигнали поглядами і пальцями, переживають, що він задумав крадіжку, адже всі ще пам'ятають, як звідси викрали Джоконду. Вони підозрюють навіть задум напасти на якусь з робіт. До музею ходить чимало божевільних, а ненависть до мистецтва поширеніша, ніж герпес. Звідки їм знати, що руйнує він роботи тільки одного художника… Але не своїх богів.
Санітарно-гігієнічна служба! — ще раз лунає з коридору.
Тепер він мешкає в нормальній квартирі, має майстерню. Проте кризи частішають. Біль перегинає його вдвоє, нападає зненацька, безцеремонно. Так було і в Кліші, на вулиці д’Ельзас, у перші місяці 1928 року. Від болю він упав посеред вулиці, м’ясник з крамниці поблизу підібрав його і відніс, немов закривавлену тушу бика, до доктора Детуша. Детуш? Луї-Фердинанд Детуш? Цього імені він ще не чув.
Як йому вдається чути голос Детуша в покійницькому бусі? Хіба люди на смертному одрі всезнаючі? Під кінець операції людина, що стікає кров’ю, вже не розрізняє, що справді пережила в житті, а що — знає лише з розповідей. То з ним було чи з кимось іншим? Життя — це завжди більше, ніж власні спогади. Чи справді то його пам’ять, чи, може, його пам’ять перетнулася з чиєюсь іще? А він справді чує всі ті голоси, що зверталися до нього впродовж його життя? Де той прилад, на який ведеться запис? Наскільки містким є його вухо? Чи то маковий сік Сертюрнера міксує спогади й голоси, чужі звуки та власні пережиття? Чи його спогади недостовірні й ошукують його?
Ні, доктор Бог напевно знає правду.
Детуш пише до комісара поліції Армана Мерля, в майбутньому всі люди зі здоровим глуздом вважатимуть цей лист вигаданим. Проте випадок не знає здорового глузду, каже Елені, і це не випадково. Доктор Бог з тріумфом розмахує листом, у нього в руці — речовий доказ. Він лагідно підсуває листа під ніс художникові.
За цей тиждень мав двох пацієнтів. Доньку сусідки, якій партачно зробила аборт пупорізка в її кварталі (принесла мені двадцять франків) і випадкового перехожого, дуже дивного чоловіка! Вчора до мене в практику зателефонували, відкриваю — м’ясник, що живе нижче поверхом, він того типа власне й приніс. У чоловіка кров на сорочці. Блідий аж сірий. Він втратив свідомість перед моєю крамницею, каже до мене м’ясник. Впускаю їх. Починаю огляд того типа.
Ну добре, то я вертаюся до себе за прилавок, каже мені товстун з крамниці, і я залишаюся сам з пацієнтом. Він не каже ані слова. Можна навіть подумати, що він боїться… Загалом одягнений він добре, але шия — дуже брудна, і від нього тхне давно не митим тілом.
Беруся випитувати його: Що трапилося, старий? Він вагається хвилю, а тоді каже мені: Мій шлунок! У мене виразка. З акценту відразу чути росіянина чи поляка. Огляд підтверджує: у нього, без сумніву, виразка шлунка, інтенсивна профузна кровотеча, кров яскраво-червона, без повітряних пухирців, не спінена.
Поступово його самопочуття поліпшується. Він каже, що він художник, що його ім’я Хаїм (він вимовляє це з гортаним «х») Сутін, що він саме повернувся з Амстердама, куди їздив подивитися роботи Рембрандта; і що гуляв кладовищем Батіньйоль, коли раптом почав блювати кров’ю…
Він каже, що сам родом з Вільна, що мав злиденно-вбоге дитинство в литовському єврейському селі і мріяв стати художником, тільки от в тій його місцевості то було неможливо. Рабини забороняють, а він ту релігію має глибоко десь!…