Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Зборовський, польський поет, який став торговцем художніми творами, який любить носити білі костюми й білі черевики, теж нарешті придбав собі автомобіля і найняв на роботу водія, Данероля. Після передчасної смерті Модільяні колекціонери нарешті почали пожадливо скуповувати роботи італійця, а від часу тріумфального походу Барнза до нього приїжджають американці й залишають на столі вітальні пачки доларів.
Данероль! Так, Сутін виразно бачить його перед заплющеними очима. Його без зупинок везуть до Ніцци, він спить скрутившись калачиком на задньому сидінні, ембріон художника в машині марки «Лінкольн», модель Le Baron. Коли Париж стає надто сірим, Збо висилає його на Французьку Рив’єру.
До Ванса або до Кань-сюр-Мера, там дивовижне світло, каже Збо.
Іспанський грип уже закінчився, почалися золоті двадцяті роки. Тільки от Сутін терпіти не може цього сліпучого пихатого світла, його розпач можна порівняти з попереднім розпачем у Піренеях. Він зішкрібає з полотен намальоване, нищить полотна, розпорює їх.
Я хочу покинути Кань-сюр-Мер, я не терплю цього пейзажу. Доведеться малювати убогі натюрморти.
Він сам один. Він ходить по колу. Його тут нічого не тримає. Він хоче геть. Ненавидить сонце. Ненавидить Кань-сюр-Мер. Ще й до того — самого себе ненавидить. Він терпіти не може, що ненавидить сам себе.
Він є на кожному полотні. Ось він — крихітний мандрівець, який заточуючись бреде жовтою дорогою, ноги вже ледь несуть його. А може он він — уже лежить на тій дорозі? П’яний? Людина, що спіткнулася? Людина, яку поклало на лопатки життя? На сільській площі у Вансі стоїть величезний платан, він малює його десятки, сотні разів. Платан — найтемніше дерево, яке затуляє всесвіт, платан — розтріпана чорна загрозлива маса. Сутін каже до Данероля:
Це дерево — собор!
Там теж вирине карликовий нещасливий чоловічок. Крихітна іконка загубленості. Проте водій Данероль має від Зборовського ще одне таємне доручення. Він повинен всюди непомітно ходити за художником, стежити за ним, підбирати його. Припустімо, він відвіз Сутіна кудись на узлісся чи на якусь тиху вуличку в Вансі, відійшов від художника, який порозставляв мольберт і своє малярське причандалля на належну віддаль, то, поки художник малює, Данероль набирає з криниці відерко води й береться акуратно мити капот «Лінкольна», тоді, без поспіху, бічні крила автомобіля, урочисто — двері, з майже демонстративною повільністю — до блиску начищає дверні ручки. Після всього він натирає автомобіля замшевою ганчірочкою, поки той не виблискує у всій своїй красі.
Він цілими годинами чистить машину, але не забуває стежити боковим зором за художником, спостерігає за кожним рухом Сутіна. І коли зненацька вибухає буря розпачу, і Сутін у приступі шалу починає нищити полотно, завдання Данероля — відволікти художника, заспокоїти його, запровадити його в якусь з кнайп неподалік на рятівну чарочку. А поки той заспокоюється, знову вислизнути надвір, обережно зібрати залишки роботи, запакувати їх у багажник «Лінкольна», щоб потім передати Збо. А той віднесе полотно до реставратора, якому знадобиться мало не хірургічна вправність, щоб відновити обривки у їхній цілості.
До Зборовського в його невелике помешкання на вулиці Жозефа Бара заходить гостя з майбутнього.
Ні, Ви тільки гляньте, що собі цей Сутін дозволяє!
Збо показує портрет старої актриси. Полотно лежить на підлозі, розрізане в кількох місцях, немов художник хотів зняти м’язи натурниці аж до кістки.
Знову мені доведеться видати маєток, щоб заплатити Жакові за реставрацію.
Його давній приятель Мєщанінов змушений був буквально виривати свій портрет з рук художника, тому що Сутінові портрет не сподобався, і він хотів його знищити. Коли художник виявляє в помешканні Збо показну кількість робіт, які, як він думав, він знищив, він, поки за ним ніхто не спостерігає, згрібає полотна в одну купу і заштовхує їх у камін. Язики полум’я звиваються вгору, всюди дим, прибігають сусіди, викликають пожежників, будинок оточують поліцейські, складають протокол.
А розгніваного Сутіна вже й сліду не залишилося, він вибіг з будинку.
Данероль, водій: Він вимагає від мене, щоб я читав! Він декламує мені Рембо! Ми дискутуємо про гладіаторські бої і про душу, яка втручається у земні справи, не покидаючи небес, про листи Сенеки до Луцилія!
Данероль відвозить його влітку 1928 року до Бордо, до мистецтвознавця Елі Фора, той пише першу серйозну монографію про цього чужинця, зображає його релігійним художником, називаючи його релігією колір. Насправді все не так. Художник збирається встати і заперечити. Аж тут заходить донька Фора. Сутін хоче прогнати цей спогад, ні, не хоче, він не хоче про це згадувати.