Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років
- Автор: Горобец Виктор Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-0872-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років». Краткое содержание книги:
• Козацька революція 1648—1649
• Переяславська рада і світ після Переяслава
• Війна берегів та її наслідки
• Гетьманат кінця XVII — початку XVIII ст.
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Чим далі тривала облога Глухова, тим очевиднішою ставала перспектива провалу плану здобуття Москви. Тим паче що мова йшла не лише про неспроможність коронного війська здобути Глухівську фортецю. Дивну пасивність демонстрували і правобережні козаки під орудою наказного гетьмана Івана Богуна. Перед тим правобережцям вдалося здобути ряд лівобережних міст і містечок, але по мірі того, як дії коронних військ набували все більш чіткого забарвлення каральної акції, на що на початку кампанії не було й натяку, войовничий запал правобережних козаків згасав на очах. Під час спроб оволодіти Глуховом, як зауважував сучасник подій Веспасіан Коховський, «козаки ледаче атакували водяну браму, лише кричали і в повітря стріляли». Один з учасників королівської виправи на Лівобережжя — український шляхтич А. Незабитовський — з жалем відзначав, що «після невдалого штурму Глухова почало розходитися зло» лівобережними теренами, маючи на увазі перехід на бік гетьмана Брюховецького цілого ряду міст і містечок, що перед або добровільно здалися на милість королю, або визнали його зверхність над собою за результатами застосування сили. Вельми влучно й метафорично висловився про ту дивну ситуацію сучасник Веспасіян Коховський, котрий зауважив, що ціла низка лівобережних міст тоді «через одні ворота впускали поляків, а через інші — московітів; поляків, котрі безтурботно розташовувались у них, зрадливо з московітами били — що аж жодного містечка не було взятого чи ні, щоб воно не було полите польською кров'ю і щоб шкоди якоїсь військо в нього не зазнало...».
Сімнадцятого лютого 1664 р. Ян II Казимир скликав вище командування коронних військ і вищу правобережну козацьку старшину на воєнну раду, на якій було за звинуваченням у зраді чи то заарештовано, а по тому розстріляно, чи то відразу вбито під час арешту наказного правобережного гетьмана Івана Богуна. Останньому поляки закидали таємні контакти з лівобережними козаками, саботаж при облозі Глухова та навіть передачу його захисникам важливої інформації й боєприпасів. Насильницька смерть прославленого козацького ватажка започаткувала собою цілий ряд трагічних випадків, що в близькому майбутньому матимуть місце вже на теренах Правобережжя, виступаючи таким собі траурним акордом воєнної кампанії кінця 1663 — початку 1664 рр.
За кілька днів по тому було знову скликано раду, на якій ухвалили, що король відбуває до Могильова, Чарнецький з коронними військами стає «на лежі» вздовж Десни, поміж Сосницею та Остром, а литовські війська розквартировуються в районі Стародуба та Трубецька. На раді мова йшла про відновлення походу з початком весни. Але говорилось це радше для декларацій, насправді ж всі добре розуміли, що «дивна війна» завершується ганебним відступом...
«Ніколи ще Україна не палала таким страшним бунтом, як тепер».
Содом і Гоморра на Правобережжі початку 1660-х
У часи глухівської облоги стала очевидною нескореність коронній владі Правобережжя, де з новою силою розгорався рух опору. Полковник королівських військ Себастьян Маховський, залишений тут королем із завданням утримувати край у покорі, писав із Городища, що вся Україна «повстала отут в тилу короля. Козаки, що були там, два полки, пішли на той бік Дніпра, після чого всі, що там жили, приєдналися до Брюховецького і Ромодановського». Під враженням новин з правого берега Дніпра король вирядив на підсилення Маховського гетьмана Тетерю «з великою частиною своїх людей» та полк піхоти під командою генерал-майора Врангеля.
Вишукуючи призвідців антиурядових виступів, Маховський і Тетеря вдаються до жорстких каральних дій. Найперше під варту було взято та заслано до Варшави духовних лідерів повсталих — митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського та архімандрита Гедеона (колишнього гетьмана Юрія Хмельницького). Наступною жертвою стає ще один колишній гетьман, а нині київський воєвода й сенатор Речі Посполитої Іван Виговський. Проте ані арешти духовних лідерів, ані страта колишнього гетьмана не зупинили розгортання антиурядового повстання. У найближчі дні та тижні полум'я визвольної боротьби огорнуло Мліїв, Городище, Кам'янку, Смілу, Жаботин та інші міста і містечка Правобережжя. Якоюсь мірою розвитку виступу сприяв і прихід на Брацлавщину запорозьких козаків під орудою Івана Сірка. Але переважно все ж ішлось про стихійні виступи доведених до відчаю війною та воєнними поборами, а також спробами реставрації дореволюційних порядків правобережних козаків, міщан і селян.
Тим часом 23 березня до мешканців Правобережжя з універсалом звернувся Іван Брюховецький. У ньому лівобережний гетьман сповіщав про поразку королівської армії на Лівобережжі та закликав правобережців до об'єднання. Зокрема, регіментар пафосно заявляв, що король польський, «з'єднавшись з бусурманськими силами, так і не довів своєю хитрістю народ російський до занепаду; чого він прагнув. Але злякавшись могутніх військ його царської пресвітлої величності, які з нами разом, з вірним його царської пресвітлої величності Військом Запорозьким, за віру християнську, і за церкви божі, і за весь народ православний, озброївшись проти короля, йдуть прямо на нього, з великим соромом і від усіх навколишніх монархів доганою з України вийшов». Аби ще більше посилити емоційний вплив на своїх адресатів на правому березі Дніпра, Брюховецький переповідав «певні чутки» з приводу того, що під час форсування королівськими силами Дніпра і Десни «переправи на багатьох місцях у гроби перетворилися, так само і шляхи різні лядським трупом покрилися і кров'ю їх ворожою политі були».
Поки гетьман Брюховецький готувався до переправи на правий берег Дніпра, Чарнецький наприкінці березня 1664 р. прибув до Білої Церкви. Звідси воєвода руський, залишивши на допомогу Маховському і Тетері кільканадцять хоругв, сам почав енергійно викорінювати «сваволю» повсталого люду та приводити його до послушенства королю. Тим часом запорозькі козаки під проводом Івана Сірка виступили в напрямку столиці правобережного Гетьманату — Чигирина. На початку квітня неподалік Крилова загони Сірка об'єдналися з царськими ратниками під командою воєводи Григорія Косагова і запорожцями, що прибули із Запорожжя на чолі з наказним кошовим Сацьком Турівцем. Аби не випробовувати долю, правобережний гетьман Павло Тетеря разом з полковником коронних військ Себастьяном Маховським поспіхом припинили облогу Вільховця та поспішили на захист Чигирина. Слідом за ними до гетьманської резиденції потягнувся з військами і Стефан Чарнецький. Спочатку воєвода руський скерував війська до Корсуня, який йому вдалося опанувати без бою, а вже по тому рушив на об'єднання з Тетерею і Маховським. На початку квітня неподалік Чигирина, у Бужині, Чарнецькому вдалося взяти в облогу Івана Сірка.
У середині квітня Брюховецький на чолі 7—8 тисяч лівобережних козаків і майже п'яти з половиною тисяч ратників воєвод Петра Скуратова і Василя Кикіна форсує Дніпро та втручається в ту запеклу війну «всіх проти всіх». В авангард Брюховецьким було відправлено лубенського полковника Григорія Гамалію, який уже вкотре за останній час зайняв Черкаси. Самовидець стверджував, що посланий гетьманом з-під Сокирної до Черкас «Гамалієнко, полковник лубенський, з войском, увійшовши до міста, його зрабовал и спалив», а мешканці інших правобережних міст, у тому числі й Чигирина, «узявши пострах, присилали (посланців. — Авт.), здаючися гетману Бруховецкому».