Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

Суд, так схарактеризований, — дещо цілком об'єктивне, — це водночас і та ворожа соціальна система, в якій існував Кафка, світ, який автор добре знає, з яким болюче зрісся і який міфізується за рахунок такого зрощення. Позначається це й на героєві. Йозеф К. — плоть від плоті системи, що породила цей жахливий суд. З одного боку, він «просто людина», переслідувана, гнана, а з другого — високого рангу бюрократ, захищений затулком секретарів від усіх несподіванок і випадковостей (арешт відбувся вранці, у пансіоні, і застав героя зненацька). Іншими словами, Йозеф К. — частина ворожого йому самому буття, і це робить його «нечистим» у власних очах, викликає щоразу більше почуття вини. Через те він не може уникнути суду, хоча суд його не затримує.

Слід гадати, суд у Кафки — це і зовнішній світ, де навіть угадуються риси новітнього тоталітаризму, і вища справедливість, індивідуальний закон, що його кожен створює для себе. Завдяки кафківському феномену зрощення друге значення поступово ніби бере гору. Йозеф К. починає не стільки оглядатися, скільки вдивлятися в себе. Тому все, що його оточує, таке туманне, розпливчасте, химерне, метафорично-фантастичне, безпросвітне. Адже і в собі він бачить лише те, що робить його співпричетним до «всезагального злочинства», страхітливої і безглуздої організації буття. І навіть як особистості йому не лишається нічого, крім стоїцизму відчаю. «Завжди мені хотілося хапати життя у двадцять рук, — думає він, — але далеко не завжди з похвального метою. І це було неправильно. Невже і зараз я покажу, що навіть процес, який тривав цілий рік, нічого мене не навчив? Невже я так і піду тупим і упертим? Невже про мене потім скажуть, що на початку процесу я бажав його закінчити, а тепер, у кінці, — розпочати спочатку? Ні, я не хочу, щоб так казали!» І Йозеф К. покірливо дозволяє двом схожим на відставних акторів суб'єктам заколоти себе в нічній каменярні.

Фінал «Процесу», а також сюжети новел «У виправній колонії» та «Братовбивство» — ось і все (або майже все), що Кафка сказав на тему звірств і кровопролиття. Чи не правда, надзвичайно мало для митця, що жив у катастрофічну епоху «світових воєн і пролетарських революцій», та ще й налаштованого на песимістичну хвилю. Більше того, в цьому дивовижному кафкіанському світі мов би взагалі немає примусу. Йозефа К. заарештовано й тут же відпущено на волю, проти нього провадиться процес, але йому не забороняється виконувати свою роботу в банку, навіть на допити його викликають по неділях, щоб не заважати службі. Ніби то процес, так би мовити, «факультативний».