Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

І лише у другій половині поеми, починаючи з 383 вірша, мова заходить про зазначені у заголовку «роботи». Ця частина починається з погляду на зоряний «годинник», який вказує хліборобові, що й коли робити: «Щойно Плеяди, доньки Атланта, з’являться в небі — / жнива розпочинай, а заходять — берися до плуга». У низці практичних порад, іноді дивних для нас, іноді таких, що й усмішку викликають, пізнаємо побут і звичаї простих селян, чуємо їхні голоси (453–454), переймаємось їхніми настроями (451); а завдяки реалістичним описам, здається, й самі всім тілом відчуваємо то потужне дихання пронизливого північного Борея, — наче таки ми йдемо, нагнувшись, із ціпком, проти вітру, наче й нам січе в очі сніг, як у нашому січні (533~535), — то озвучену лящанням цикад жагучу спеку (582–588), то, знайшовши затінок, за приписами стародавніх, розводимо джерельною водою «біблінське вино», аби, присівши на травиці в колі беотійських рільників, запивати скромний полуденок (589–596): художнє слово, «дар безсмертних богів», розмиваючи часові й просторові межі, єднає людей, дарма що вони — «смертні»…

Море, без якого греки й не мислили себе, яке так багато підказало їм у створенні зображувальних засобів та в пізнанні світу, те море, коли йдеться про торговельні дороги в ньому, у розважних і поміркованих викликало не вельми велике захоплення, радше — недовіру, надто вже різними були ті дві борозни: на суходолі — й морі; одна тривка й родюча, друга — зникома, безплідна («безплідне» — й море у Гомера). Тож і Гесіод, що твердо стояв на скропленому своїм потом ґрунті, — не з тих, хто закликає, надто з весною, до плавби: «Серце до неї, бач, не лежить: якась вона, наче / крадена. Тут не уникнеш біди…» А далі, продовжуючи, поет започатковує думку, яку, гадаємо, розвине згодом Софокл у т. зв. «гимні людини» з «Антігони» (331–363), що насправді є виразним застереженням. І знову ж — Гесіод: «Але люди — немовби / розум засліплено їм — і в таку рушають дорогу: / не багатіти для них — то все одно, що не жити» (684–686). Справді, «жити, щоб працювати» (згадаймо Франка) і «жити, щоб багатіти» — протилежні життєві засади.

І хоча поет не раз плив морем на змагання рапсодів і «лише дещо знає про судна, кілками позбивані густо» (654–660), все ж не вагається викладати поради мореплавцеві, бо ж не з досвіду знає все це — від Муз (662). Вони й тут, ті поради, починаються з погляду на зоряний «годинник» (619–620). А втім, скільки б не було тих порад і хай яким вдалим було б плавання, — «та із поверненням не зволікай — поквапся додому…» Всюди добре, а вдома найліпше, — вторуємо й ми закоріненому у рідну землю беотійському мудрецю.

Три ключові поняття, якщо б ми хотіли підсумувати Гесіодові поради, найчастіше повторюються впродовж поеми: 1) догідний час в усьому, 2) міра в усьому, 3) належний порядок; у римлян: occasio, modus, ordo. Вони ж, особливо два останні, — ключові й у Горація, який у «Поетичному мистецтві» радив гортати еллінських поетів «нічною й денною рукою», а «порядок», переходячи з господарської ниви на літературну, називає «світлим» (lucidus ordo). Тут спадає на думку поетична фраза нашого Григорія Кочура, що й давньогрецьких ліриків перекладав: «Мої рядки і я навколо сам»… Гесіод поєднував і те, й те: дбав про рядки на обох своїх нивах — господарській і літературній…