Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
– Прошу вас спуститися на нашу грішну землю.
– Спускаюся, а заодно скажу, чого я до вас прибув. Крім того, що я щасливий вас бачити, я ще й маю конкретне завдання… Себто прохання. Передати вам листа, що його й привіз від…
– Невже від… Володі?
Тієї ж миті в кімнаті наче зійшло вранішнє сонечко («Як вона засяяла! І лише від згадки про свого чоловіка», – ревниво відзначив про себе Вертинський).
– Так, так, від прапорщика Холодного. Себто од вашого чоловіка. Прошу, – з цими словами він дістав з-за обшлага шинелі доволі зім’ятий трикутничок якогось рожевого кольору. – Пан прапорщик дав мені його в госпіталі і просив…
– Боже, Володя в госпіталі?
– Для воїна краще потрапити в госпіталь, аніж у полон.
– Та давайте сюди листа, – Холодна схопила трикутничок, гарні руки її з довгими виразними пальцями злегка тремтіли.
– Я… я мушу вас залишити. На якийсь час. Аби наодинці прочитати листа. Почекайте мене тут…
– О, я ладен вас чекати хоч і все життя!
– Ви невиправний, пане Вертинський!
І крикнула вглибину помешкання:
– Глашо?! Де ти поділася, Глашо?? Пригости пана санітара… Себто Сашу… Себто пана Вертинського чаєм з нашим варенням…
– Котре із квіток троянд?
– Так, котре із пелюсток троянд.
– І ватрушки подати? – нарешті вигулькнула з глибини помешкання кухарка.
– І ватрушки теж… А я зараз… зараз… І взагалі, пригости…
– Чим же ще – крім варення із квіток троянд і ватрушок?
– Чим хочеш. Усим, усим, що є в нашому домі достойне такого гостя. Не мені тебе вчити. А я зараз… зараз… Боже, Боже, Володінька в госпіталі! Може, Володінька при смерті, а я… я…
Вибігла.
– Всідайтеся зручніше, пане, котрий санітар, – по-простецькому запросила Глаша. – А я зараз принесу вам чаю з варенням із квіточок троянд. Та ще й з ватрушками. А там подивлюся, що в нашому домі ще є достойне такого гостя…
Частина перша-2
Київ – моя перша й остання любов
Мій дорогий, мій любий Київ
Ім’я при народженні: Вертинський Олександр Миколайович.
Роки життя: 9 (21) березня 1889 року – 21 травня 1957 року.
Місце народження: м. Київ, Російська імперія.
Громадянство: СРСР.
Професія: поет, виконавець пісень, естрадний артист, кіноактор, композитор.
Що пов’язує з Україною: він писав і співав російською мовою, але був українцем із роду Гоголів-Яновських.
Повернення: за 14 років на батьківщині Вертинський дав близько 2000 концертів.
Тут мається на увазі рід Миколи Васильовича Гоголя, українського і російського письменника, чий батько, теж письменник, Василь Панасович, автор водевілів з українського побуту, мав ще й прізвище Яновський. Власне, це було первісне, родове прізвище полтавських Гоголів, але вже дід Афанасій Дем’янович, залишивши духовне поприще – був священиком, – поступив у гетьманську канцелярію: саме він і додав до свого прізвища Яновський, друге – Гоголь, що мало продемонструвати походження його роду від відомого в українській історії XVII cтоліття полковника і наказного гетьмана Війська Запорозького Євстафія (Остапа) Гоголя. Став відтоді йменуватися Гоголем-Яновським – як і всі його нащадки. Але прямих документальних свідчень про походження полтавських Гоголів від легендарного Остапа Гоголя немає. Письменник Микола Гоголь носив уже одне прізвище, відкинувши друге – Яновський.
З приводу того, що Олександр Вертинський писав не українською, а російською мовою… А якою він міг писати в Російській імперії? Та й що тут скажеш – не він перший, не він і останній. Тоді російська мова (справді, як захоплено вигукуватиме Тургенєв «О велик и могуч русский язык!») була панівною і в Україні, як мова імперії. Це стало причиною того, що раніше за нього Микола Гоголь, щирий, стовідсотковий українець, теж писав цією мовою, яку він називав по-своєму: «владычной». Та й сьогодні в незалежній Україні вона теж… Якщо й не стовідсотково панівна, то все ж ще міцно зберігає значні елементи своєї панівності. Але з цього приводу можна назвати і взагалі неймовірні випадки (як росіяни кажуть: из ряда вон выходящие!).
Володимир Набоков… Народився 22 квітня 1899 року в Петербурзі, на великій Горській вулиці, 47, у сім’ї російського політика Володимира Дмитровича Набокова та Олени Іванівни, уродженої Рукавишникової. У 1919 році родина Набокових емігрувала з Росії, залишивши Крим разом з регулярними частинами Білої армії. Володимир Володимирович прожив першу чверть життя в Росії, другу в Німеччині, третю в Америці й останню у Швейцарії, де він і помер року 1977 – лауреатом Нобелівської премії. Про себе Набоков говорив: