Ваші пальці пахнуть ладаном
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6744-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ваші пальці пахнуть ладаном». Краткое содержание книги:
– Хто там? – виглянула з сусідньої кімнати сестра Віри Софія. – Яка ще така нагальна потреба так рано? Та й Віра Василівна збирається в кіноательє на зйомки.
– Та якийсь… кавалєр, – по простоті своїй душевній бовкнула домробітниця, маючи на увазі поклонників своєї господині, яких уже тоді було без ліку і які «діставали» її навіть удома. – Каже, що з хронту… То впускати й з ласкою вітати, а чи, може, той… утришия?…
– Гла-ашко??! У тебе ж і жаргон! Скільки разів казати, щоб із гостями поводилася ввічливіше! Впускай гостя, як ти кажеш, з ласкою, а я про нього передам Вірі…
І гукнула кудись у глибину помешкання:
– Віру-усенько, агов?! Мені гостя приймати, чи ти сама ясним сонечком виглянеш?
У руках гість м’яв солдатський кашкет з облупленою кокардою.
Солдат, як виявилося щойно, прибув із фронту і відразу ж з вокзалу подався на квартиру Віри Холодної.
Осінь 1915 року була в розпалі.
У розпалі була і війна, що її згодом назвуть Першою світовою – між німецько-австрійським блоком і Антантою. У війну було втягнуто 38 країн з населенням понад 1,5 млрд чоловік – 87 відсотків тодішнього людства.
Воєнні дії точилися в Європі, Азії, Африці, у водах чотирьох океанів і багатьох морів. У ході війни до збройних сил було призвано понад 73 мільйони чоловік!
Найбільш гострими та непримиренними були суперечності між Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією, між Росією з одного боку і Німеччиною та Австро-Угорщиною з другого (існували також суперечності між СШA та іншими країнами).
Німці, крім усього, планували анексувати Україну, Прибалтику та ряд інших територій Росії.
Німеччина 1 серпня 1914 року оголосила війну Росії – Росія ще раніше оголосила загальну мобілізацію.
На той час – весна 1915-го – російські війська в Польщі й Прибалтиці вели оборонні бої й несли невиправдано високі втрати.
Союзники Англія і Франція не допомагали Росії на Європейському фронті. Руська армія – і про це вже всі знали в країні, – стікала кров’ю на чотирьох фронтах: Північному, Західному, Південно-Західному і Кавказькому – де вела війну з Туреччиною.
У серпні 1915 року становище на Південно-Західному фронті стане просто катастрофічним: вже збиралися здавати Київ і відводити війська за Дніпро.
У листопаді війна відчувалася в Москві чи не на кожному кроці. Відкрилося багато шпиталів, на вулицях значно збільшилося поранених та інвалідів – безруких і безногих, на візках… Один за одним відбувалися додаткові призови до війська.
Інваліди, безногі, а часто й безрукі, прохаючи милостиню, співали зі своїх візків:
«Братишка с фронта без ноженьки явилси, а женушка ево с тыловиком скурвилси…»
Преса переповнювалася тривожними повідомленнями з фронтів, у кінотеатрах «крутили» воєнну хроніку і навіть був випущений фільм «Друга Вітчизняна війна 1914–1915 рр.».
По всій Росії тривала патріотична кампанія: «Відсилаймо різдвяні подарунки солдатам на фронт». На цю тему було офіційно оголошено про проведення кінематографічного тижня.
Збиранням засобів з благодійницькою метою займалися відомі артисти театру на чолі з Л. В. Собіновим. Вони продавали за великі гроші листівки, випущені в десятках і сотнях тисяч примірників, з репродукціями «Пораненого солдата» – так народ назвав те зображення. Цей плакат надихнув художника Б. Кустодієва на створення плаката «За свободу» у 1917 році, на якому теж був зображений солдат, але який вже міцно стискав гвинтівку.
Найяскравішим і безперечно талановитим був плакат художника Л. Пастернака «На допомогу жертвам війни» (1914). На ньому художник не показував бою і не акцентував увагу на ранах. Він бачив у солдатові не хороброго вояку, який осатаніло знищує ворога, а перш за все – людину, яка стомилася від тяжкої роботи, від моральної відповідальності за пролиту кров. Тож і гвинтівка була демонстративно відставлена вбік, а голова солдата безвільно опущена. І це сприймалося не просто як слабкість пораненого, ні, це було небажання бачити окопи, стріляти і навіть чути постріли. Увесь збір коштів під час кінематографічного тижня негайно надходив до фонду Червоного Хреста. У ті дні в газетах можна було прочитати оголошення: «Солдату в окопи». У фойє театру Ханжонкова артистами Бауером, Кораллі, Холодною, Полонським, Башиловим, Азагаровим та іншими продавалися «різдвяні подарунки солдату в окопи». Оголошення подіяло. Глядачі, які багнули побачити знаменитих улюблених артистів, чи не лавиною ринулися в кінотеатр. Кінохроніка увіковічнила цю подію, але на стрічці, що й нині збереглася, хоч і поганої якості, Віра Холодна, мабуть, не бажаючи себе афішувати, в більшості відверталася від об’єктива.