Бояриня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Бояриня». Краткое содержание книги:
О к с а н а
А як же там, Степане, та суплiка?
С т е п а н
Та що ж… нiяк. Цар каже: "Прочитаєм, подумаєм"… Чували вже ми теє!
О к с а н а
Що ж буде?
С т е п а н (з болiсною досадою)
Ой, не знаю! Не питай!
Мовчать. Оксана шиє, потiм голка випадає їй з рук.
С т е п а н
Хоч би ти щось, Оксано, розказала, а то так сумно, голова забита усяким лихом.
О к с а н а (в'яло)
Що ж я розкажу?
Нiчого я не бачу i не чую, сиджу собi…
С т е п а н (трохи роздражнений)
Ну, робиш же що-небудь?
О к с а н а
Учора вишила червону квiтку. сьогоднi синю. Се тобi цiкаво?
С т е п а н
Ти так неначе дражнишся зо мною!
О к с а н а (крiзь сльози)
Нi, далебi, Степане, не дражнюся!
С т е п а н (придивляється до шитва Лагiдно)
А що се буде з тої лиштви, любко?
О к с а н а (знов безучасно)
Не знаю, се щось Ганна почала.
С т е п а н
Либонь, собi на посаг. Се вже хутко
її весiлля.
О к с а н а
Та за мiсяць нiби.
С т е п а н
От на весiллi трохи погуляєш, розважишся.
О к с а н а
Ет, знаю ту розвагу!
Частуй та кланяйся: "Не обезсудьте…"
А гостiйки поза плечима судять:
"Черкашенка, чужачка…"
С т е п а н
Ти вже надто на те зважаєш.
О к с а н а (байдуже)
Нi, менi дарма.
Мовчання.
С т е п а н
Ти так неначе втомлена сьогоднi.
Клопочешся при господарствi, може?
О к с а н а
Нi, я не клопочусь, - то все матуся.
Ми з Ганною все шиємо.
С т е п а н
То, може, не треба стiльки шити?
О к с а н а
Що ж робити?
Насiння я лузати не люблю, так як Ганнуся. Треба ж десь подiти i руки, й очi…
С т е п а н
Бiдненька ти в мене.
(Оксана проривається риданням).
Оксано! Що се ти? Та бог з тобою!
Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?
О к с а н а (трохи стишуючись)
Вони як рiднi… я на їх не скаржусь…
С т е п а н
Так що ж?
О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)
Степане! Ти хiба не бачиш?
Я гину, в'яну, жити так не можу!
(В знесиллi похиляється па кросна)
С т е п а н
Се правда, не ростуть квiтки в темницi…
А я гадав…
(Ходить по хатi в тяжкiй задумi, потiм спиняється перед Оксаною).
Оксано, заспокойся, поговорiм ладом.
О к с а н а
Про що, Степане?
С т е п а н
Виходить, я тебе занапастив.
О к с а н а
Нi, я сама…
С т е п а н
Однаково. Я бiльше не хочу заїдать твоєї долi.
Хоч як менi се гiрко… я готовий тебе до батька вiдпустити.
О к с а н а
Як?
А ти ж?
С т е п а н
Я тут зостануся. Для мене немає вороття, ти ж теє знаєш.
О к с а н а (зворушена)
То се б тебе покинути я мала?
Чи я ж на те стояла пiд вiнцем i присягу давала?
С т е п а н (гiрко)
Я, Оксано, не хан татарський, щоб людей держати на присязi, мов на шнурку. Ти вiльна.
Се тiльки я в неволi.
О к с а н а (хитає головою)
Нi, Степане.
С т е п а н
Чого ж? Я присягу тобi вертаю…
(Голос його переривається вiд турботи).
I я прошу тебе… прости мене… що я… тебе вiдмовив вiд родини… що я…
О к с а н а (обiймає його)
Нi, годi, не кажи!
Не знаєш ти… Ще ж ти менi нi слова, нi слова не промовив там, у батька, а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду вiд тебе геть, то не лишиться тута моя душа?
С т е п а н
Так що ж робити, люба?
О к с а н а
Втiкаймо всi! Мiй батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втiкаймо на Вкраїну!
С т е п а н
Цар достане боярина свого скрiзь на Вкраїнi, та ще й твоїй родинi буде лихо.
Не скриємось нiгде…
О к с а н а
Втiкаймо в Польщу!
А нi, то на Волощину!
С т е п а н
Що з того?
Змiняємо чужину на чужину…
Приблудами чужi пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.
О к с а н а
Нi, там вiльнiше.
С т е п а н
Треба заслужити чимсь ту сусiдську ласку. Чим же бiльше, коли не зрадою проти Москви?
О к с а н а
Так їй i треба!
С т е п а н
Присяга, Оксано, велике дiло. Цар менi не верне так присяги, як я тобi вернув.
Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутенiти. Десь у церквi тихо дзвонять.
О к с а н а
Степане, вже не говорiмо бiльше про се нiколи.
С т е п а н
Так, не треба, люба…
(Згодом).
Чому не шиєш?
О к с а н а
Вже менi не видко.
А ще свiтити рано.
С т е п а н
Заспiвай щось потихеньку, якщо можеш.
О к с а н а
Добре.
(Спiває потихеньку)
"Ой як було хорошенько, як рiд з родом п'є, вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
"Сеструненько-голубонько…"
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась вiд спiвiв.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
С т е п а н (стривожений)
Ой, кохана, чи ти не хвора?
О к с а н а
Де ж там! То щось так.
Увiходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
М а т и
Добривечiр, дiтки! Що сидите так поночi?
С т е п а н
Так, дещо розмовляли.
М а т и
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то бог судив i Ганнi нашiй таке подружжя!
Г а н н а (свiтить тим часом (розгортає пакунки)
Подивись, Оксано, чого ми накупили!
Оксана пiдходить.
Се на шубу, а се на лiтники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пiшли аж до купцiв заморських.
О к с а н а (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весiллi!
Нехай уже московки не здивують!
Г а н н а
От я люблю, як ти така весела, а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
М а т и
Та звiсно, i чого б таки журитись?
Ви люди молодi… у хатi лад…
О к с а н а (пiдхоплює)
За хатою добро…
Г а н н а (не завважаючи iронiї)
Авжеж, сестричко, якби ти бачила, що там купцiв наїхало! I чом ти не пiшла iз нами вкупi?
О к с а н а
Я дошити хтiла, а завтра й я пiду по всiх усюдах, закупимо з тобою всю Москву!
От я собi парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
С т е п а н
Чом би ж то не можна?
О к с а н а (плеще в долонi й приспiвує)
"Бодай менi такий вiк довгий, як у мене чоловiк добрий!.."
М а т и (втiшно всмiхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жiнка, синку!
Г а н н а
А як вона менi спiвала гарно весiльної! Сестричко, заспiвай тiєї, як то косу розплiтають.
О к с а н а
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду або приданкою - ти тiльки слухай:
(Спiває дуже голосно, по-сiльському).
"Не бiйся, матусю, не бiйся, в червонi чобiтки обуйся, щоб твої пiдкiвки бряжчали, щоб нашi вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослiн)
Отак приданки скачуть через лавки!
С т е п а н (ловить її й здiймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
М а т и
Та правда, донечко, почує челядь…
О к с а н а
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарiвки, Ганнусю!
Г а н н а (смiючись)
Та я не вмiю!
О к с а н а
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспiвуючи).
"Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине!"
Що ж ти. Степане? Помагай спiвати!
(Залягається смiхом, що згодом переходить у кашель.
С т е п а н тривожно кидається до неї).
V
Степанiв садок. Будинок виходить у нього задньою стiною Видко гратчастi вiкна терема i пiддашок ч сходами Збоку в садку зроблена повiточка садова, вся в зеленi та в квiтках; у повiтцi приладновано великий турецький ослiн з подушками. З терема по сходах надвiрних помалу спускаються м а т и й О к с а н а. Оксану ведуть попiд руки д в i с л у ж н и ц i - "сенные девушки".