Бояриня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Бояриня». Краткое содержание книги:
(Ще бiльше лащиться)
Оксаночко… рiднесенька… я маю тебе щось попрохати…
О к с а н а
Що, сестричко?
(Ганна мовчить збентежена)
Хотiла б, може, що з моїх уборiв?
Бери, що хочеш. Дам тобi й намисто, ще й коси у дрiбушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманiвну.
Г а н н а (смутно)
Та нi, сього матуся не дозволять…
Я не об тiм… Я хочу попрохати, щоб ти… пiшла зо мною у садок…
О к с а н а
Ото й всього? Було про що просити.
Ходiм хоч зараз.
Г а н н а
Нi, не зараз, потiм…
О к с а н а
Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Г а н н а
Та, бач… самiй отам в садку сидiти менi не можна…
О к с а н а
Вже й сього не можна?
Г а н н а
А з мамкою пiти - вона розплеще усiм про те, чого я там сиджу.
О к с а н а (смiючись)
А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Г а н н а
Та я нiчого… тiльки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царськi стрiльцi. Вони надвечiр їздять.
О к с а н а
Либонь, царський стрiлець тобi устрелив дiвоче серденько?
Г а н н а
Та я ж, Оксано, заручена.
О к с а н а
За царського стрiльця?
Г а н н а
Авжеж.
О к с а н а
То чом же вiн до нас не прийде?
Г а н н а
Хоч би й прийшов, то я ж хiба побачу?
Я в теремi, а вiн там, у свiтлицi.
О к с а н а
То вам i бачитись не можна?
Г а н н а
Де ж там!
О к с а н а
Прилюдно - нi, а тiльки крадькома?
Г а н н а
Нi, як то крадькома?
О к с а н а
А ти ж хотiла до нього вийти у садок.
Г а н н а
До нього?
Нi, я ще сорому не загубила!
I як се ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини?.. Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна?
О к с а н а
Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?
Як дiвчина постоїть на розмовi з своїм зарученим, то вже й нечесна?
Г а н н а
Авжеж, тут так.
О к с а н а
Навiщо ж ти виходиш туди в садок?
Г а н н а
Я здалека дивлюся, як вiн там вулицею проїздить.
Iнакше ж я його нiгде не бачу, хiба що в церквi.
О к с а н а
Де ж ви розмовляли?
Г а н н а
Нiгде.
О к с а н а
А як же вiн тебе посватав?
Г а н н а
Як? Через сваху. Як звичайно всi.
О к с а н а
Я щось не розберу.
Г а н н а
Бо ти не знаєш тутешнiх звичаїв. Нехай лиш мати тобi розкажуть, бо всього достоту i я не знаю.
О к с а н а
Нiбито виходить, що ви отак, не мовивши нi слова, i поберетесь?
Г а н н а
Так найпристойнiше.
О к с а н а
Чудна тут молодь!..
(Усмiхається якимсь спогадам мовчки.
Потiм стиха, мрiйливо).
Я ж було щовечiр виходжу до Степана на розмову.
Г а н н а
Як заручились?
О к с а н а
Та… як заручились…
Ну, раз стояла з ним, не заручившись, iнакше хто ж засвататися може?
Г а н н а (закриваючись)
Ой лихо, сором!
(Оксана мовчки знизує плечима).
Г а н н а
А твоя матуся не знає й досi про твої стрiвання?
О к с а н а
Чому не знає?
Г а н н а
Що ж, вона простила, не прокляла тебе?
О к с а н а
Та за що, Ганно?
Самi ж вони були пак молодi, то знають, що то любощi.
Г а н н а
Оксано!
Що тiльки ти говориш?
(Знову закриваєтьс я)
О к с а н а (смiється)
От дурненька!
С т е п а н (увiходить поспiшно)
Оксаночко, перевдягнися швидше в московське вбрання. Там прийшли бояри. О к с а н а
Та мати ж кажуть, що жiнкам не можна мiж чоловiцтвом бути.
С т е п а н
Бачиш, любко, ти маєш тiльки їх почастувати та й знов у терем вернешся.
О к с а н а
Отак?
А як же частувати їх, Степане?
По-нашому, чи, може, як iнакше?
С т е п а н
Ти винесеш їм на тарелi меду, - матуся прилаштують, як там треба, - уклонишся, боярин поцiлує тебе в уста…
О к с а н а
Степане! Що ти кажеш?
Мене бояри цiлувати мають?
Чи се менi причулося?
С т е п а н
Нi, серце, воно так є, та в тiм нiчого злого, - то тiльки звичай!
О к с а н а
Се ще так же звичай!
Нехай йому абищо! Не пiду!
С т е п а н (понуро)
Як хочеш, тiльки ти нас тим загубиш.
О к с а н а
Таке вигадуєш!
С т е п а н
Ба ти не знаєш, якi тут люди мстивi… За зневагу старий боярин вiзьме, як не вийдеш, а вiн же думний дяк, вiн має силу - он син його ще молодий, - вже стольник; вiн оклепає нас перед царем, а там уже й готово "слово й дiло".
О к с а н а
Ти не жартуєш?
С т е п а н (ще понурiше)
Як тобi здається?
О к с а н а (з жахом)
Степане, та куди ж се ми попались?
Та се ж якась неволя бусурменська.
С т е п а н
Я й не казав тобi, що тута воля.
Та якби ми не гнули тута спини, то на Українi, либонь, зiгнули б у три погибелi родину нашу московськi воєводи… Ось ти млiєш з огиди, що тебе якийсь там дiд торкне губами, а як я повинен
"холопом Стьопкою" себе взивати та руки цiлувати, як невiльник, то се нiчого?
О к с а н а
Боже мiй… Степане!
Хто ж каже, що нiчого?
С т е п а н
Отже, бачиш…
Та що я тут розводжуся? Там дяк мене чекає. То скажи, Оксано, ти вийдеш?
О к с а н а
Я не знаю…
М а т и (виходить з кiмнати)
Вийди, доню, голубонько! I я тебе прошу!
Не дай менi, старiй, на очi бачить
Степанової згуби!
Г а н н а
Ой сестричко, якби ти знала, що за лютий дiд отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! Не загуби ж ти нас!
(Ридаючи, кидається до Оксани)
О к с а н а (до Ганни холодно, якось надмiру спокiйно)
Я вийду. Дай менi московське вбрання.
(Ганна кидається до скринi).
А ви, матусю, наготуйте меду.
їди, Степане, бав тим часом гостi.
Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, блiда як смерть, здiймає з голови кораблика.
III
С т е п а н (уводить г о с т я козака)
Ось тута поговорим, пане-брате, бо, знаєш, там… тут буде захиснiше.
(Оглядає сiни через дверi, потiм замикає дверi на замок i зачиняє вiкна Сiдає з гостем далi вiд дверей Розмова ведеться неголосно).
Великi чиняться там кривди, кажеш?
Г i с т ь
Та там такi напастi, що крий боже!
I просвiтку нiкому не дають московськi посiпаки. Все нам в очi тiєю присягою тичуть…
С т е п а н
Правда, що присяга таки велика рiч.
Г i с т ь (голоснiше)
Чому ж вони самi забули бога?
С т е п а н
Помалу, пане-брате, ще пiдслуха який слуга.
Г i с т ь
Та правда… Я й забув…
(Тихше)
Ми присяги не хочемо ламати, але нехай же цар нас оборонить вiд тої галичi.
С т е п а н
То трудна справа.
Адже когось вiн там держати мусить для нагляду, а всi тi воєводи один вiд одного не лiпшi. Звiсно, за ними й iншi всi порозпускались…
Г i с т ь
Послав би цар з українцiв кого, в Москвi ж тут є такi, от хоч би й ти, що здавна i царевi служать вiрне, i рiдний звичай вмiють шанувати.
С т е п а н
Нас не пошлють…
Г i с т ь
Чому?
С т е п а н
Бо нам не вiрять.
Г i с т ь
Отак! Та ви ж тут наче всi у ласцi!
С т е п а н
То тут, на очах, а з очей спустити нас надовго не зважаться. Так, часом ненадовго послами посилають, i не самих, а вкупi з москалями…
Щоб воєводами ж настановити, того не буде й зроду!
Г i с т ь
Не здивуйте ж, як ми вiдкинемось до Дорошенка!
С т е п а н
(робить рух рукою, мов хоче гостевi затулити вуста)
Крий боже, пане-брате, що ти кажеш?
Г i с т ь (схаменувшись)
Так часом зiрветься з досади слово…