Бояриня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Бояриня». Краткое содержание книги:
П е р е б i й н и х а (до Iвана нишком)
Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?
I в а н
Ат! Хай же вiн хоч раз почує правду!
П е р е б i й н и х а
Адже ти чув, що вiн казав…
I в а н
Овва! бурсак, та щоб не вмiв замилить очi!
П е р е б i й н и х а
Менi вiн до сподоби, - добрий хлопець, такий увiчливий…
I в а н
Та вам вже, звiсно, язиком приподобатись недовго.
П е р е б i й н и х а
Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь таким до гостя гострим! Се ж неначе на те його ми в хату запросили, щоб ним помiтувати. Незвичайно!
I в а н
Та вже гаразд, не буду зачiпати.
(Зiходить з рундука).
П е р е б i й н и х а
Куди ти?
I в а н
От пiду до товариства.
(Їде через садок, перескакує через тин i зникає.
Увiходить служебка i збирає зi стола).
П е р е б i й н и х а
Де ти, Оксано?
О к с а н а (виходить iз-за куща з кухликом в руцi)
Ось я тута, мамо.
Се я барвiнок поливаю.
П е р е б i й н и х а
Справдi, полити слiд, - зовсiм посох на сонцi.
Полий же й те, що ми пересадили.
П е р е б i й н и х а i служебка, зiбравши зi стола, йдуть у будинок. Оксана, поливаючи квiти, спiває веснянки. В садку сутенiє.
С т е п а н нишком вилазить вiкном з своєї кiмнати на рундук, прудко та звинно зiскакує з рундука на землю i пiдходить до Оксани.
О к с а н а (уриває спiв i впускає кухля)
Ой лихо! Хто се?..
С т е п а н
Панночко, се я.
Прости мене. Ти гнiватись не мусиш, бо ти ж мене сама причарувала i звабила, як соловейко, спiвом.
Я не своєю силою прийшов…
О к с а н а (засоромлено i разом гордовито)
Боярине, до чого сiї речi?
Менi їх слухати не випадає.
(Хоче йти).
С т е п а н (затримує її за руку)
Нi, ти не пiдеш так…
О к с а н а (вражена, вириває руку)
Се що за звичай?
Я не холопка з в о т ч и н и твоєї!
С т е п а н (знищений)
Я не хотiв образити тебе.
Запевне, вiльна ти… Яка журба тобi, що я поїду на чужину з розбитим серцем, що коханий спогад про зустрiч милу обiллє отрута?
Тобi дарма, дiвчино-гордiвнице…
Хто я для тебе? Зайда, заволока…
Адже мене усюди так зовуть…
Ти завтра вже про мене й не згадаєш…
О к с а н а (спустивши очi)
Хiба ти завтра їдеш?
С т е п а н
Що ж я маю тобi тут очi мулити собою?
О к с а н а
Виходить, наче я тебе жену…
Я ще ж тобi не мовила нi слова…
С т е п а н
Невже я маю ще й того дiждатись, щоб ти менi сказала: "Вибирайся"?
О к с а н а
(збентежена, зриває з вишнi листочки, кусає їх (розщипує в руках)
Який же ти чудний! Ну, що ж я мала тобi казати? Я не звикла так…
Я iнших паничiв роками знаю i ще вiд них такого не чувала… а ти… недавно що приїхав…
С т е п а н
Панно!
Тi паничi безжурно походжають не. щирому дозвiллi по садочках та вибирають квiтку для забави, i тiльки ждуть, щоб краще розцвiлася.
А я ж, як в'язень, що на час короткий з темницi вирвався i має хутко з веселим свiтом знову попрощатись i розцвiту не має часу ждати.
Менi була б не для забави квiтка, я бачу в нiй життя i волi образ i краю рiдного красу. Для мене куточок той, де б посадив я квiтку, здавався б цiлим свiтом… Я забув, що ти живеш на волi, що для тебе привабного нема нiчого там, де я живу, i навiть буть не може…
О к с а н а (стиха, похиливши голову)
Чого ж ти так у тому певен?
Ти наче думаєш, що я вже справдi якась ростина, що в менi немає нi серця, нi душi…
(В голосi злегка бринять сльози Вона уриває).
С т е п а н (знов бере Тi за руку, вона не боронить)
Оксано, зоре!..
Пробач… я сам не знаю… я не смiю…
(з поривом)
Нi, я не можу, я не маю сили тебе зректися!
(Пригортає Оксану).
Серденько, скажи, чи любиш ти мене! Промов же слово!
О к с а н а
Хiба ж би я з тобою так стояла?
(Ховає обличчя у нього на грудях. Нiма сцена).
С т е п а н
Я завтра старостiв зашлю до тебе.
Чи батько твiй їх прийме?
О к с а н а
Татко дуже тебе вподобав i матуся теж.
С т е п а н
Що тiльки дам тобi я на чужинi замiсть веселощiв рiдного краю?
Своє кохання вiрне, бiльш нiчого…
О к с а н а
Не думай, нiби я пуста панянка, що тiльки має на умi забави та залицяння. Сi труднi часи думок поважних I дiвчат навчили.
Якби ти знав, як туга кров гнiтить!..,
С т е п а н
Кров?
О к с а н а
Так. Не раз, вернувшися з походу, лицарство з нами бавиться при танцях.
Простягне руку лицар, щоб узяти мене до танцю, а менi здається, що та рука червона вся вiд кровi, вiд кровi братньої… Такi забави не веселять мене… Либонь, нiколи не прийняла б я перстеня з руки такого лицаря…
(Гладить йому руку).
Оця рука вiд кровi чиста.
С т е п а н
Се не всi вважають за честь.
О к с а н а
А я вiдразу привернулась до тебе серцем за твою лагiднiсть.
Скажи, чи всi такi в твоїй родинi?
С т е п а н
Родина в нас мала: сестра, й матуся, та брат маленький. Так, вони у мене всi не лихi.
О к с а н а
Твоя матуся, може, не злюбить незнайомої невiстки?..
Що я тодi почну там на чужинi, далеко так вiд роду?
С т е п а н
Нi, Оксано, того не бiйся. Мати будуть радi, що привезу я жiнку з України, - мiй батько, умираючи, бажав, щоб я десь в рiднiм краю одружився.
Тебе ж малою мати пам'ятають.
(Знов пригортає її).
Та й хто ж би не злюбив моєї долi, голубоньки Оксаночки моєї?
Се тiльки в пiснi всi свекрухи лютi, а ти побачиш, як моя матуся тобi за рiдну стане.
О к с а н а
Дай-то боже!
С т е п а н
Менi тепер здається, що нiгде на цiлiм свiтi вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зiв'ємо, хоч i в Москвi. Нiчого ж там чужого у нашiй хатоньцi не буде, - правда?
О к с а н а
Авжеж. I, знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини.
С т е п а н
Зо мною?
О к с а н а (усмiхається)
Тим певне, що з тобою. Але й так, хiба ж то вже така чужа країна?
Таж вiра там однакова, i мову я наче трохи тямлю, як говорять.
С т е п а н
Та мови вже ж навчитися недовго… ну нiби трохи тверда… Та дарма!
Оксаночка у мене розумниця, - всього навчиться.
О к с а н а
Не хвали занадто, бо ще наврочиш!
(Трохи посмутнiла).
Я вже й так боюся…
С т е п а н
Чого, єдина?
О к с а н а
Якось так упало се щастя раптом. Я такого зроду не бачила… Всi подруги мої, тi, що побралися, багато мали i горя, й клопоту перед весiллям, а я…
С т е п а н
Та ще пожди! От, може, завтра твiй батенько менi порiг покаже.
О к с а н а
Нi, нi, сього не буде, я вже певна.
С т е п а н (жартуючи)
Здається, панночка не радi з того?
Коли б ще й гарбуза не покотили?..
О к с а н а
Та годi! Що за жарти?
С т е п а н
От нiяк не догоджу тобi словами! Добре ж, не буду говорити, коли так!
(Без слiв пригортає й милує її. Вона спершу пручається, потiм пiддається його пестощам).
Г о л о с м а т е р i (з будинку)
Оксано! Годi вже там поливати!
Вже пiзно!
О к с а н а (кинулась)
Мати кличуть.
(Зривається йти).
С т е п а н (утримує її. Пристрасно)
Ще хвилинку!..
Хвилоночку!
О к с а н а
Я вийду ще до тебе, як мати ляжуть спати.
С т е п а н
Вийди, люба!
Я виглядатиму тебе до свiта!
Г о л о с м а т е р i
Оксано, де ти?
О к с а н а
Ось я йду, матусю!
(Ще раз на прощання обiймає Степана i йде до будинку).
II
Свiтлиця у Степановiм дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомiн дзвонiв. М а т и Степанова i О к с а н а увiходять убранi по-вкраїнськи, - мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким виложистим комiром. Оксана в кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.