Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— То ви не плануєте відправляти на Нолу мій звіт про знахідку в південних виробітках?
— Звісно, що ні. Я, колеґо, не збираюся на схилі літ ставати посміховиськом для адміністраторів керуючої планети.
— Але ж ця жінка існує. Вона не привид.
— Не привид, погоджуюсь. Але й не жінка.
— Тобто?
— Згадаймо, колеґо, що ми маємо, так би мовити, об'єктивно. Без ваших сміливих домислів і припущень. Наявні факти кажуть про наступне: рудничні клони випадково знайшли в закинутих виробітках копальні «Темне сузір'я» якесь вибірково пошкоджене людиноподібне тіло, організоване за жіночим типом. Це тіло має генетичну та молекулярну карти, які не співпадають із жодною з паспортних карт, що містяться в базах даних. Відповідностей не знайдено ані серед паспортних карт народжених, ані серед карт гуманоїдних клонів, створених за останні сто десять років. Себто, такого організму офіційно не існує. Його немає в принципі. У жодному з вісімдесяти п'яти світів, населених людською расою.
— Але ж цей неіснуючий організм зараз лежить у морфологічній камері реанімаційного робота. За тридцять кроків звідси. Між іншим, на цьому неіснуючому організмі в момент знаходження був звичайний шахтарський комбінезон моделі «універсал».
— Ми, колеґо, не знайшли в організмі жодного імплантату. Жодного наноробота і взагалі — жодного штучного агрегату. А неоснащених тіл не існує вже багато століть.
— Деяких клонів не опоряджують стандартним набором імплантатів.
— І для чого ви це кажете, колеґо? При чому тут стандартний набір? Молекулярні обмежувачі інтелекту і біологічного віку в будь-якому випадку імплантуються усім без винятку клонам. Усім без винятку.
— А якщо цей клон і не передбачали обмежувати? — запитав Мангус і відразу про це пошкодував. Старий педант обов'язково запам'ятає таке неприпустиме запитання.
— Такого, колеґо, не може бути у принципі! — на межі чола і лисини у Кірінскі наморщились шкіряні «бархани». — Вже триста років заборонено виробляти клонів без обмежувачів. Це ж порушення принаймні двох імперських і чотирьох місцевих законів. За таке, колеґо Мангусе, назавжди позбавляють права на професію і засуджують до багаторічної примусової ізоляції. Та й хто б, цікаво, ризикнув на таке зважитися? Я би подивився на такого… До речі, саме лише це ваше припущення… — Кірінскі навіщось енергійно махнув у бік асистента рукою. — Так, колеґо, саме лише припущення, що таке можливе, ображає мій розум. Ображає розум кваліфікованого медика. Ось що я вам хотів сказати, колеґо.
Мангус облизав пересохлі губи.
— Але ж були винятки, — чомусь пошепки сказав він.
— Це радше леґенди, аніж правда. Літературні фантазії, які були популярні перед Війною, — сказав док після недовгої паузи й теж стишено. — Ви ж зараз згадали… Тобто, ви у формі особистого — наголошую, особистого! — припущення розмірковуєте про існування… Про те, що нібито існували якісь особливі необмежені довгоживучі клони придворних наложниць та древніх імперських жриць. Я вас правильно зрозумів, колеґо Мангусе?
— Так, док. І цей наш організм — жінка.
«Бархани» зникли і знов напнулися над чолом цивільного медика Авла Кірінскі. В іншій ситуації це б розсмішило Мангуса.
— Як би там не було, — з наростаючим роздратуванням вимовив док, — а у нас на Кідронії немає спеціалістів, які б спромоглися виробляти і виховувати високоякісних клонів. Я, принаймні, про таких нічого не чув… Та ні, такого в жодному разі не могло статися. У нас немає елітного розплідника, немає традиції майстрів-клоноробів, нічого немає. А якщо вона… — цивільний медик подивився у вікно, за яким загусли сутінки кольору стиглого авокадо. — Якщо цей знайдений жінкоподібний організм справді є клоном, то, без сумніву, це клон високоякісний і, у своєму роді, унікальний… Ні-ні, — Кірінскі рішучим рухом вимкнув екран сканера. — Я навіть думати про це не хочу. У нас такого не зроблять. І не посміють зробити. У всіх лабораторіях встановлені системи спостереження Джи Тау. І всі, між іншим, про це знають.
— Значить, нам її підкинули ззовні.
— Ззовні? Хто? Навіщо?
— У космосі живуть не лише люди.
— Ви, колеґо, маєте на увазі цих?.. — доктор не закінчив запитання. Шкіряні «бархани» утворили щось на штиб стрілки, спрямованої до тім'я і вище, кудись до безодень Космосу. Мангус давно завважив, що кідронійці старшого покоління з превеликою нехіттю вимовляють слова «ящери», «ґ'орміти». Хтось — здається Зара? — пояснив йому, що це такий доісторичний забобон: якщо ворогів не називати на ім'я, то вони не зможуть тебе почути й побачити. Отже, цей лисий щур Кірінскі западає на доісторичні забобони. Кумедний шкарбун.