Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— Цу-ду-ри-ти? — здається, що радник-представник смакує нетутешнє слівце. Коли дегустація закінчується, він інформує:
— Тридцять шість стандартних годин, що приблизно відповідає сорока двом місцевим. Під ґарантії Служби вам відкрили зелену лінію.
— Найзеленішу?
— Зеленішої взагалі не буває, — приймає пас Гело-молодший. Виявляється, місцеві лицарі плаща й кинджала теж дружать з гумором. На відміну від тих товстошкірих барбосів, які готували його до польоту.
— Я вдячний, Вангелю, — Вольск доводить теплість у голосі до максимальної позначки.
— Не варто, Олександре. Працюватимемо разом, в одній команді. До речі, автоматика корабля підтвердила, що фізіологічні параметри ваших колеґ також у нормі.
— Я радий. Надзвичайно приємні люди. Особливо леді Вей. Вона каже, що полюбляє натуральний морквяний фреш.
— Невдовзі зможете обмінятися враженнями від польоту.
— Це мене щиро тішить. Між іншим, натуральний морквяний фреш — неабияка гидота.
— Он як… А в нас, уявіть собі, вважається делікатесом. Батьки-командири нашої колонії почали інвестувати в гідропонні плантації лише після Війни.
— Живете на синтетиках?
— Переважно.
— Цу. Це не респект.
— Так. Але жити можна. Ми закуповуємо синтезатори останніх моделей. У молекулярних копіях харчових продуктів одна помилка на три квадрильйони одиниць синтезу…
— Вражає. У мене є одне прохання, Вангелю.
— …?
— Я би хотів отримати учбовий пакет домінуючого місцевого діалекту. Це важливо для моєї роботи.
— А вам хіба не імплантували комунікатор із перекладацькими функціями?
— У мене стандартний пакет імплантантів.
— То які проблеми?
— Стандартний пакет не сінкомить новоутворення локальних, молодіжних і професійних сленґів.
— Що він… не робить?
— Це також сленґ.
— Щось гумористичне?
— Так. Гумористичне. Маєте рацію… То у вас є учбовий пакет?
— Якщо чесно, то ніколи не чув про такий. Ми — невеличкий молодий світ. І я не думаю… Тобто я впевнений, що тут не може виникнути якоїсь проблеми. Мовний бар'єр між прибулими й місцевими практично невідчутний. Нашій колонії лише дев'яносто років. Вона має тісне спілкування з Випереджуючими планетами. Ми тут дивимось увесь базовий розважальний контент із Альфи-Альфи й навіть щотижневі шоу з Землі.
— Це неабиякі досягнення. А як тут із незакомплексованими дівчатами?
— Так само, як і на Арпікрані. До речі, про дівчат. Про «незакомплексованих», як ви цікаво висловилися… Тут у нас, як би так правильно сказати, трохи консервативне ставлення до сексу. Наприклад, якщо наші добрі колоністи дізнаються, що вашій дружині ще немає шістнадцяти років, до вас можуть поставитися недружньо.
— Бріко! — каже археолог. На арпікранському богемному сленґу це слово означає «повний відстій».
— Традиції малих світів. Ви маєте розуміти.
— Так, звісно. І який тут, у вас, шлюбний мінімум?
— Сімнадцять стандартних.
— Цу.
— І ще одне: для статевих стосунків з клонами у нас вимагається спеціальний дозвіл місцевої адміністрації.
— Адміністрації Сектора Кастора?
— Та ні, не все так сумно, — чути, що Гело-молодший сміється. — Такими питаннями намагаємося не турбувати керуючу планету. Кажучи про місцеву адміністрацію, я маю на увазі шерифів у поселеннях.
— Усе одно: бідні, бідні клони.
— Клонам тут не всі довіряють. Точніше: майже ніхто не довіряє. Були випадки бунтів у старих копальнях.
— О, як цікаво! Повстання клонів-революціонерів? Шахтарські леґенди?
— Не зовсім… А ви хіба не в курсі? Історію нашого світу вам повинні були записати на зовнішній комунікатор.
— Вони її й записали, напевне. Але я… Ну, скажімо так, у мене поки що не було достатньо часу для детального ознайомлення.
— Розумію. Тепер буде.
— Так. Тепер буде.
— До речі, те, що записано на ваш комник, — це не офіційна версія, яку вивчають у школах. Це справжня історія.
— І великі відмінності від офіційної?
— Достатні.
— Добрі традиції малих світів?
— Ви повинні розуміти…
— Так, розумію. Я уважно і вдумливо вивчу вашу справжню історію. Обіцяю.
— І це буде зовсім не зайвим, Олександре. Наш світ колись добровільно увійшов до бунтівної Федерації Ноли… Й досі у нас не все просто. Ми утримуємо хитку рівновагу між прагненнями колоністів і вимогами імперського уряду. Час від часу сепаратні настрої заволодівають почуттями місцевих есквайрів та інтелектуалів. Тому Служба намагається попередити будь-які ситуації, що провокують конфлікти і ксенофобію. Приїжджим ми рекомендуємо утримуватися від того, що може дратувати тутешню людність. Я, про всяк випадок, підготую для вас довідку про тутешні заборони і звичаї. Перешлю її через дванадцять годин.