Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
Три сріблястих переконливих «о'к».
Можна навіть спробувати поворушити рукою. Вказівний палець, середній, потім обережний, нестерпно повільний дрейф зап'ястка крізь в'яжучий гель протиперевантажного кокона. Зап'ясток пливе-пливе і впирається в липку й теплу кишку шланга.
Але навіть таке навантаження виявляється надлишковим для організму, який три тижні перебував у стані абсолютного динамічного спокою. Перед очима спалахує ґало кольору лососевого м'яса. Хоч щось кольорове, альтернативне цій суцільній навколишній сріблястості. П'ята «сходинка» індикатора починає миготіти швидше. Ну й нехай. Головне, що він знову може керувати своїм тілом. Контролювати кожен рух, стишувати хвилі ненавмисних м'язових скорочень. Скільки разів виходив він із «транзитного стану другого типу», стільки ж відчував цю войовничу радість самознайдення. Кажуть, що десь після півсотого виходу яскравість вражень остаточно згасає. Шкода.
Мерехтять сьома і восьма лінії. Це, у свою чергу, зраділи людському відморозкові індикатори комунікаційних здатностей. За дві-три стандартні хвилини[1] він зможе прогугнявити щось на кшталт «у-у», за десять — тихо прошепотіти слово. А хвилин через двадцять-тридцять спроможеться вже зовсім чітко сформулювати вимогу до робота, який контролює процедуру пробудження. Він накаже йому приготувати гігієнічний комплект номер чотири і «синій коктейль». Хоча не виключено, що на кораблях Служби коктейль зовсім не синій. Адже в багатовікових, замкнених і добре фінансованих структурах завжди культивували свою особливу корпоративну естетику. На штиб цієї сріблястої графіки, яка мерехтить і підморгує перед його очима.
Коктейль виявився рудим, під колір тутешнього світила. Поки руда рідина тече стравоходом і скобоче шлункові рецептори, блакитнуватий теплий розчин змиває з поверхні тіла залишок гелю-амортизатора. Шкірні отвори потрохи згадують своє природне призначення, болотяна блідість відступає до долонь і п'ят. Карантинна служба вже встигла переслати роботам відновлювального відсіку перелік місцевих вимог. Тепер напружений і чіткий голос знайомить новоприбулого зі списком необхідних антивірусних ін'єкцій та підтверджених ліцензій на встановлене в його тіло обладнання.
Він майже не слухає. Згідно з підписаним на Арпікрані контрактом, Служба Запобігання взяла на себе всі його карантинні й візові проблеми. Усі без винятку. Перед рейсом техніки служби нашпигували його плоть своїми мікро й наноагрегатами. Тепер нехай тутешній резидент дає собі раду з місцевими і доводить їм, що з цього кіборґенного[2] фаршу підлягає митному ліцензуванню, а що ні. А він, техноархеолог, спеціаліст першого класу Олександр Вольск, навіть не знає функцій та розрізнювальних кодів мікроглобул, нанороботів і чіпів, котрі імплантували до його тіла. Й не зобов'язаний знати. І не повинен. І це також обумовлено в його контракті.
Блакитна рідина вже не омиває тіла. З отвору в стіні вистрибує маніпулятор і спритно згортає плівку, якою було покрито душову кабінку. У дзеркальній ніші, правіше від нього, з'являються рушники, футляр гігієнічного комплекту й одяг із характерним платиновим вилиском.
«Бактерицидна тканина. Знову алергія, плями, свербіж», — він відганяє скаредні думки, як мух. Навіть робить відповідний рух рукою. Рух виявляється незґрабним, рука Вольска наштовхується на маніпулятор, той ґречно відстрибує. Голос робота змінює тональність з офіційної на привітно-напружену:
— На зв'язку з вами співробітник Джи Тау в ранзі радника-представника Вангель Гело-молодший. Ви готові до контакту?
«Велику й жахливу Службу Запобігання тут називають «Джи Тау», — завважує техноархеолог і випереджує наступне питання робота:
— Готовий. Але… якщо це не заборонено, без TVC[3].
У нижній частині відеопанелі спалахує тонка жовта смужка. Візуальний контакт блоковано. Натомість виникає голос. Він звучить у голові археолога. Робот спрямував авдіосигнал на особистий комунікатор Вольска. От сволота. Голова ще не готова до підчерепних голосів і вібрацій. Вона нестерпно зудить зсередини. Археолог пропускає стандартний початок привітання.
— …самопочуття? — Гело-молодший дотримується літературних словоформ, уже напівзабутих у підземних містах і куполах Арпікрана. Він ретельно вимовляє закінчення слів і трошки шепелявить. Шамопошуття, ага…
— Дякую, — каже Вольск уголос. — Усе в межах норми. Скільки будуть цудурити на карантині?
1
Кожна планета має свою тривалість року, доби, години і хвилини. Для синхронізації використовуються значення земної шкали часу, які прийняті як «стандартні».
2
Кіборґенний — той, що належить до класу техніки, частково або повністю побудованій на основі тканин біологічного походження.
3
TVC — система візуального контакту з двовимірним (пласким) екраном.