Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Соромно за ту полову-бакси, які увозять мільярдами з-за океану в обмін на живу продукцію. Можливо, вони і праві, що називають нас бидлом, бо хіба розумні люди стали б продавати свою державу за якісь папірці, за гречку та цукор, і не розуміти того, що там, де земля, там - і достаток, а гроші то - полова, яка розійдеться миттєво. Бо гроші, це як говорять в народі - « навоз, сьогодні їх нема, а завтра - воз». Невже ми знову будемо жити по законам Петра Першого, коли в країні панувала політика меркантилізму, тобто політика нагромадження грошей. То Петро їх нагромаджував золотом, а не половою. А навіщо вони потрібні оті папірці, які не сьогодні-завтра втратять свою номінальну вартість, в той час як золото з кожним роком дорожчає, а папірці з’їсть інфляція?
Я не можу собі, навіть, уявити, як могло так статися, щоб в державі, яка колись годувала майже третину людей на землі, кожен рік піднімались ціни на хліб. Це що робиться для народу? Де ще є таке, щоб трудова людина, яка годує, оце так би мовити з вашого дозволу, всю цю наволоч - сама так бідно жила? А чому? Бо їх грабують. Хто? А ті, люди, які про них «думають» разом із тими прихвоснями-запроданцями, які пішли з першими на угоду? Як, скажемо, в одних руках могли з’явитися мільярди, трильйони і...? І невже про це не знали і не знають наші президенти, які відпускали за кордон абрамовичів, березовських, лужкових, черновецьких, лазаренків і їм подібних? Отож, недаром говорять, що риба псується з голови. Тому ото і преться ота свита в депутати, як Микита до корита, бо знають, що нові українські закони - це їхнє спасіння, бо за тими законами вони будуть недоторканими, їх не судитимуть, і вони житимуть як в Бога за пазухою, бо маючи таку зарплатню, яку вони самі собі назначили, вони можуть грабувати, убивати і їм нічого не буде, ну хіба що заплатить там якийсь примітивний штраф, який для кожного жида - то мізер. А «бидло» хіба то людина? То чого його і жаліть? Чому ж наші президенти так ненавидять і так бояться свого власного народу, що навіть свої награбовані мільярди тримають у швейцарських, та будь-яких інших закордонних банках в баксах, марках, стерлінгах, тільки не в гривнях, бо знають, що вони награбовані і колись за все прийдеться відповідати, а наші гроші їм потрібні для маніпуляцій, а тому і бояться свого народу, що коли-небудь він може прокинутись, а, маючи іноземну валюту в іноземних банках, вони - недосяжні.
Я не можу дивитись на те, як ці глитаї, прихопивши незаконно гектари угіддь, руками наших рабів висаджують сьогодні на них троянди, щоб завтра їх поміняти на тюльпани, або на інші якісь екзотичні забаганки, які кожен рік міняють одні і ті добротні доріжки на інші лише тому, що вони щойно десь побачили інші, бо ці, бачте, якійсь Сарі вже набридли, аби лише не поділитись з бідними. Я не заздрю їм, бо, як можна заздрити тій людині, якій завжди щось недовподоби? Які вже самі не знають, чого вони хочуть. Ось уже куди ми прийшли, і куди ми всі біжимо, ніби на нас напала невідома психічна тропічна хвороба - «амок», про яку колись описав геніальний австрійський письменник - Стефан Цвейг. Як тут не пригадаєш слова відомого поета дев’ятнадцятого століття - Павла Грабовського (1864-1902 рр.):
Або слова іншого поета - Миколи Холодного (1938-2007 рр.):
Ви подивіться, хто пише нашу історію, ви подивіться, хто в нас міністр освіти? Чи потрібні і ще якісь коментарі? І, головне, що він так високо забрався, що до нього і не доберешся, бо навколо нього майже скрізь свій народ. А свої своїх не здають. А де ж наші українці? А наші придурки будують їм храми, обслуговують їх перебірливих прочовганих красунь.