Карпатська казка, або За десять днів до Купала

– Але ж ви не помираєте? – спитала Леся.

Іванко похитав головою.

– Тепер ми вартуємо нечисть, – пояснив він. – З того часу, як Білобог дізнався про таємну змову, він заборонив темним силам підніматися в Яв, навіть на свято Купала.

– А до чого тут ми? – намагаючись зрозуміти усю серйозність ситуації, у яку вони потрапили, сказала Ксеня.

На цей раз говорити стала Маринка:

– Брат із сестрою добровільно принесли себе в жертву, і після того вся нечисть опустилася в Нав. Але якщо на Купала нечиста сила віддасть жертовному вогню й священній воді інших брата з сестрою, народжених у Яві… то все знову повернеться на свої місця. Домовики поселяться в квартирах ваших хмарочосів, злидні позастрибують на пороги ваших будинків, русалки чатуватимуть на юнаків на берегах ваших річок і водосховищ, сирени будуть літати над морями та топитимуть ваші кораблі… І так буде півроку, доки не прийде Корочун, і вся нечисть знову не заповзе назад у Нав.

– Але ж ми дві сестри! – вигукнула Леся. – Нам нічого боятися, ми їм не потрібні!

– Разом – ні, – відповіла Маринка. – Коли вони дізнаються, що ви не брат і сестра (а дізнаються вони дуже скоро), вони полюватимуть лише за однією із вас. – Маринка затихла, й за мить продовжила: – Інакша небезпека чекатиме тоді. За давнім повір’ям, якщо Купальскої ночі Нічна Пані принесе людську жертву, то вона зможе без перешкод перенестися в Яв і залишатися там навіки.

Дівчата стурбовано перезирнулися.

– Але ж ми з Ксенею навіть не схожі, як вони могли подумати, що ми… – розгублено прошепотіла Леся.

– Це ви так вважаєте, – багатозначно повів бровами Іванко.

– А хто така ця Нічна Пані? – нарешті запитала Ксеня.

– Її ім’я – Мара. Це старша дочка Чорнобога, страшна жінка, що керує усією нечистю. Навіть ми нічого не в змозі їй заподіяти, адже це вона – володарка країни мертвих, у якій ми зараз знаходимося.

– Що ж нам робити?

– Залишайтеся тут до Купала, – сказав Іванко. – В нашому будинку ви будете в безпеці – ні нечиста сила, ні сама Мара не може перейти через нашу огорожу. Будете нашими гостями всі десять днів.

– А як… як нам потрапити додому? – затамувавши подих, підвела очі Леся.

– Після Купала ми щось придумаємо, – заспокоїв Іванко. – Не існує воріт, які б вели із Нави в Яв і навпаки. Але, як бачите, таке трапляється, що кордони між світами стираються. Проте, для того щоб потрапити з одного світу в інший, треба виконати певні умови. Померти, наприклад, або принести жертву на Купала – для кого як.

Лесина шкіра покрилася сиротами, але Іванко незворушно продовжував:

– За деяких обставин ми й самі кілька разів ходили в ваш світ – коли у цьому була потреба й видавався вірний час. Не даремно й сьогодні, на Русалії, у Яв потрапила Полудениця та змогла провести за собою вас. Сьогодні свято русалок і їхніх сестер – нявок, полівок, лоскітниць, росяниць, нічок, полудениць… Напередодні цього дня жінки приносять їм до лісу вінки й полотно в подарунок, а на сам Русалчин Великдень не працюють, щоб не розгнівити лісових панянок, й жодною ногою не ступають до лісу, бо знають, що русалкам та їх сестрицям цього дня дозволяється багато – можуть і залоскотати до смерті.