Карпатська казка, або За десять днів до Купала
- Автор: Довгопол Наталия
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- ISBN: 9781387670284
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Карпатська казка, або За десять днів до Купала». Краткое содержание книги:
Ксеня зітхнула й коротко описала сьогоднішній ранок.
– Ми приїхали в санаторій…
– У що? – перепитав Іванко.
– У санаторій, – здивовано розвела руками Ксеня. – Відпочивати, інакше кажучи… А сьогодні вранці пішли купатися в Чорній Тисі і… – Ксеня вирішила замовчати подробиці, – загубилися удвох серед гір. Потім зустріли жінку в білій сорочці до п’ят, а вона, замість того, щоб вивести на дорогу, іще далі завела нас у ліс…
– Ні, мої любі, – похитав головою Іванко, починаючи дещо розуміти. – Вона вас завела не просто в ліс… Ця жінка – Полудениця. Зазвичай, вона з’являється опівдні й заводить випадкових подорожніх у саму гущавину. Але, але ви зустрілися їй зовсім не випадково, і завела вона вас далеко-далеко.
Іванко сумно посміхнувся, та так, що всередині у Ксені все захололо.
– Вона завела вас не просто у ліс, – продовжував юнак. – Вона завела вас у Нав…
– Куди? – в один голос викрикнули сестри.
– Нав – це царство мертвих у слов’янській міфології… – за мить зорієнтувалася Леся.
Іванко всміхнувся:
– Розумна дитина.
– Тобто…? – Ксеня відсахнулася, із жахом поглянувши на Іванка, що виблискував на сонці золотавими кучерями. – Ти теж… мертвий?
Сумна посмішка не сходила з обличчя Іванка і дівчатам стало моторошно. Вони уповільнили ходу, і кожен крок луною відбивався в головах.
– Я спробую вам все пояснити, лише дістанемося дому. Познайомлю вас із моєю Маринкою. Вона буде рада вас бачити, – сказав він.
«У нього є якась Маринка», – зовсім недоречно майнуло в Ксениній голові, і вона піймала себе на думці, що ревнує малознайомого мертвого хлопця до невідомої панночки. «Але руки у нього теплі!», – наостанок подумала вона.
Її думки перебив радісний зойк Лесі:
– О, то це ваша хатинка! Така гарна, як намальована!
Оточений ріденькою карпатською огорожею, на схилі гори виднівся дерев’яний зруб під солом’яною стріхою, а навколо розкинувся тінистий яблуневий сад, обсаджений рядками яскравих квітів.
Тендітна, ніби виткана з повітря, дівчина, стояла на порозі, вдивляючись у обличчя гостей. Русяве волосся було заплетене в довгу косу й перевите синьою стрічкою. Її приємне кругле личко мало дитячі риси, і лише блакитні, зовсім не дитячі, очі вказували, що дівчина старша, ніж здається.
– Це моя сестра – Маринка, – сказав Іванко, коли дівчата зайшли у двір.
«Хух, усього лиш сестра», – чомусь із полегшенням подумала Ксеня.
– Вас як звати, до речі? – продовжував господар, не помічаючи Ксениної радості й пожвавлення.
– Я – Оксана, – офіційно відрекомендувалася старша. – А це вже моя сестра, Леся.
– Сестра? – Іванко виглядав здивованим.
Він уважно подивився на Лесю і раптом розсміявся.
– Я думав, що ти хлопчик! Ну, поглянь сама: коротке волосся, штанці…
Ксеня із Лесею перезирнулися й теж розсміялися.
– Ви не перший, хто так думає, – знизала плечима Леся. – Я вже звикла…
– Найцікавіше, – зненацька посерйознішав Іванко, переводячи погляд із однієї дівчини на іншу, – що вони теж подумали, що ви – брат і сестра… І через це ви тут.
– Давайте мити руки й за стіл, – зненацька встряла в розмову Маринка, плескаючи брата по плечу. – Підозрюю, що ви дуже втомлені та голодні.
Вона налила в миску води, принесла чисті рушники й побігла до хати накривати на стіл.
Нарешті всі сиділи за невеликим дерев’яним столом у чистій, наповненій ароматами трав кімнаті. На столі стояли глечик з молоком, тарілка свіжої бринзи й гарячі пиріжки з капустою. У повітрі заносився запах свіжоспеченого хліба.
Ксеня почала було їсти, але шматок у горло не ліз.
– Іванко, це вже зовсім нестерпно! Ти нам розкажеш, хто такі ці вони й чому нас тут чекали?
Іванко глибоко зітхнув, випив ковток води та й почав розповідати.
– Чи чули ви про свято Купала?
– Звичайно! – пожвавилася Леся, яка вважала себе знавчинею народних традицій. – Івана Купала святкують у ніч з шостого на сьоме липня. Вінки плетуть, через вогнище стрибають…
– Купала – це день літнього сонцестояння, – перебив її Іванко. – За старими обрядами святкувався в саму коротку ніч року – з 21 на 22 червня. На Купала вся нечисть зі світу мертвих Нави приходить в Яв і живе там півроку, до самого Корочуна – свята зимового сонцестояння.
– Одного разу, купальської ночі, – продовжував він після короткої паузи, – двоє дітей із бідної селянської родини пішли високо в гори шукати цвіт папороті…