Темні таємниці
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5668-2, 978-617-12-5414-5, 978-617-12-5670-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Темні таємниці». Краткое содержание книги:
– Мене звати Ольга Іванівна. Ольга.
У жінки був ледь хрипкий голос. І Кушнірук, дивлячись на неї, намагався зрозуміти: це від природи чи тому, що Ольга Барва так багато курить. Зрештою не витримав, запитав:
– Вам погано не стане?
– Мені вже погано, якщо не дійшло.
– Маю на увазі оце, – він показав на чотири недопалки. – Я три роки, як кинув. Попільницю тримаю для відвідувачів.
– Я відвідувачка.
– Ми ходимо з вами по колу.
– І тому вас цікавлять мої прокурені легені. Ви ж не лікар. – Можна говорити по суті?
– Я намагаюся, пане полковнику. А ви крутите коло.
Ольга роздушила об дно попільниці п’ятий недопалок.
– Якщо вас дратує, поки не куритиму. Аби користь від того була.
Кушнірук нарешті зрозумів, на кого вона схожа. Дика вулична кицька, яку погані господарі викинули, бо нагуляла десь котенят. Вона кілька разів поверталася додому, і тоді кицю завезли в ліс. Там вона не пропала, повернулася в місто й відтоді не давалася людям у руки. З кішкою Ольгу Барву ріднили великі зелені очі й однотонна світло-сіра сукня з короткими рукавами. Ще – довге волосся, забране ззаду в хвіст звичайною простенькою гумкою.
– Якої користі ви хочете? Даруйте, я зайнята людина, у мене не так багато часу. Давайте вирішимо ваше питання. Тільки, повторюся, перейдімо до суті.
– Тоді почнімо від початку?
– Почнімо. Я почну. Ваші родичі впізнали тіло Євгена Заплави. Його видадуть для поховання завтра. Гаразд, я прискорю процедуру, маю таку можливість. Тіло можете забрати сьогодні, до кінця дня. Зателефоную, і…
– Вони мені не родичі. Якщо я привезла батьків загиблого сюди з Києва, це не означає, що ми рідня. Ми взагалі дуже мало знайомі, і стосунки у нас не найкращі.
– Коли так, я відмовляюся щось розуміти. Чого ви хочете від мене?
– Моя донька, Яна. Барва Яна Леонідівна. Ось її фото, – Ольга постукала нігтем по знімку, який поклала на стіл майже відразу, як зайшла.
– Ваша донька пішла з дому разом зі своїм другом Євгеном Заплавою. Це я вже чув.
– І що не ясно?
– До чого тут ваша донька. Ви хочете заявити, що це вона вбила хлопця?
– Я хочу, аби поліція почала нарешті шукати Яну!
Ольга вже зірвалася на крик, лунко стукнувши долонею по столу. Кушнірук лишився незворушним, уперше за три останніх роки зловив себе на думці: закурити б. Заледве стримався, аби не попросити в жінки цигарку. Натомість мовив:
– Ольго Іванівно, весь час, поки ви тут сидите, я намагаюся пояснити вам українською мовою, як у нас усе працює.
– У вас у поліції нічого не працює. А я вимагаю, аби ви нарешті взялися до роботи!
– Не кричіть. Від того нікому не буде легше.
– Так не доводьте! Ви ж намагаєтесь відкрутитися від справи!
– Прикрутіть трошки звук, я сказав! – гаркнув Кушнірук, на мить утративши над собою контроль, тут же повернув його, порахувавши подумки до десяти, сказав звичним, рівним голосом: – Не доводьте, а краще послухайте.
– Слухаю вас уже сорок хвилин. Але нічого не чую.
– Бо не хочете чути. Чуєте тільки себе. Я двадцять п’ять років служу, і повірте: робота – не мед. Ми тут маємо справу з людською бідою щодня, і кожен вважає свою історію найважливішою в світі. Злочинці себе такими не визнають, особливо ґвалтівники та вбивці дітей. Усі вони теж жертви – обставин чи наклепів. Із кожним хтось зводить рахунки, самі ж вони янголи з крильцями.
– До чого…
– До того, шановна, що ви лише одна з багатьох. До вас приходили з горем, прийдуть після вас. Тільки ви, Ольго, у значно кращому становищі, ніж будь-хто.
– Чому це?
– Мертвою вашу доньку не бачили. Вона лише подалася з дому шукати пригод. Тепер її друг Женя мертвий. На тілі явні ознаки насильницької смерті, я вже бачив висновки експертів. Хоча не мусив. Це не моя справа.
– Хіба вбивство – справа не поліції?
– Поліції, – кивнув Кушнірук. – Тільки, до вашого відома, труп Євгена Заплави знайшли в Шацькому районі. На дорозі. Це майже двісті кілометрів звідси.
– До чого ви ведете?
– Справою займається районне управління поліції. Місцевий карний розшук, розумієте? Там є такий Ярмолюк, до нього звертайтесь. А я керую навіть не обласною, а міською поліцією. Чого ви хочете від мене?
– Справу передали сюди. Це не перший труп, який знаходять недалеко від села Піщане. Бачите, як багато я встигла дізнатися в маленькому Шацьку.
Полковник потер підборіддя. Тепер дивився на Ольгу вже іншими очима.
– Історія справді на контролі. Тільки все одно нею займаються інші люди.
– Не морочте голову, – відрізала вона. – На тій самій дорозі недавно знайшли труп дівчини. Вона зникла, батьки розшукували її. Тому Шацьк радо передав справу сюди, у Луцьк, бо заява зареєстрована тут, – ніготь постукав по столу. – А раніше тіло молодого чоловіка.