Темні таємниці
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5668-2, 978-617-12-5414-5, 978-617-12-5670-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Темні таємниці». Краткое содержание книги:
Тепер Вадим вирішив: настав час втручатися.
– Стоп-стоп, – він трохи присунувся вперед. – Бути не може. Їх що, не цікавили причини?
– Уяви собі! – патологоанатом виклично випнув підборіддя. – Вони просто хотіли забрати синове тіло й ні про що більше не думали. Сам здивувався. Утім, знання не поверне йому життя.
Ольга тихо плеснула в долоні.
– Точно, – повернулася всім корпусом до Чотаря, очі знову блиснули, тепер трохи інакше, та все одно азартно. – Я тісно спілкувалася з парочкою Заплав три доби. Мені щиро шкода, вони втратили єдиного сина. Та подібна поведінка цілком у їхньому стилі. Не дивуюся, чесне слово.
– Гаразд, – мовив Вадим твердо. – Деморалізованих горем батьків не цікавить причина синової смерті. Їх підкосив сам факт. Тільки ж юнак не від серцевого нападу помер. Ти профі, Штефане Юрійовичу. Кажи.
– Я не мушу тобі звітувати.
– А кому?
– Цитьте! – Ольга стала між чоловіками, знову глянула на коротуна. – Якщо приватна інформація чогось коштує…
– О, ще хабарем спокушайте! – пирхнув Штефан. – Звісно, коштує. Коли вже для вас як матері це важливо – хай, скажу. Ціна така: нікому ні пари з вуст. Я вам нічого не говорив. Нехай вас навіть ріжуть, ви мене не здаєте.
– Цікаво, хто нас різатиме…
– Я фігурально, – кинув патологоанатом.
– Він фігурально, – повторила Ольга.
– Нехай, – Чотар покірно розвів руками. – Не знаю, хто може питати нас про це. Та клянуся: швидше язика собі відкушу й проковтну.
– Не блазнюй, не смішно, – буркнув Штефан.
– Я вас прошу, я вас молю! – в очах Ольги сльози.
Коротун зітхнув.
– От що з вами робити… Женю Заплаву спершу накачали сильним снодійним. Щось із барбітуратів, доза і коняку покладе. Точніше не скажу, у мене обладнання не вистачає, та й не роблять у Шацьку подібних аналізів. Треба – в область направляють.
Ольга і Чотар перезирнулися.
– Спершу накачали. Кінська доза. А потім? – спитав Вадим. – Укололи якусь гидоту. На шиї цятка від голки. Поруч зі слідами від зубів. Помер, не приходячи до тями. Як опинився на тій дорозі – чорт його знає. І все, у мене перерва закінчилася.
Ігноруючи простягнуту Чотарем руку, Штефан повернувся й посунув до виходу. Та враз завмер, розвернувся, ступив блиснули назад. Тепер уже сам подав руку, а як потиснув – потягнув Вадима ближче.
– Ще щось скажу. Не хотів, тобі не хотів. Її, – кивок на Ольгу, – справді шкода. Навіть трупорізи мають серце. І страшилок не люблю.
– Ну?
– Бублики гну, – від Штефана враз війнуло спітнілим тілом. – Про сліди на шиї, оті казочки про упирів. Слини там не помітив. Жодних решток. Навмисне час на це витратив, цікаво ж бо… Далі сам мізкуй, грамотний.
Сказав – і тепер уже пішов остаточно.
5
До замовлених страв вони не доторкнулися.
Чотар попросив загорнути з собою. Ольга розплатилася, хоч він спробував заперечувати. Повернулися в готель і, не змовляючись, зайшли до неї в кімнату. Там вона поклала пластикові контейнери в маленький холодильник, ввімкнула кондиціонер, хоч у Шацьку спека чомусь не так відчувалася.
Не зважаючи на правила пристойності, завалилася на ліжко, закинувши взуті ноги на бильце. Чотар присів на краєчок стільця, побарабанив пальцями по столу.
– Дозволите закурити? Вуха пухнуть, – спитала вона.
– Ви у себе в кімнаті, – почула у відповідь.
– Але ж ви не бавитесь.
– Колись смалив, казав же. Не заважає.
– Тоді подайте сумочку, якщо не складно.
Вадим виконав прохання, й Ольга озброїлася рятівними цигарками. Виробила власне правило: курити в будь-якій незрозумілій ситуації. Під попіл пристосувала скручену паперову серветку, хоч кругла попільниця стояла на столі. Чотар хотів дати і її, та передумав – хай буде, як жінці зручно. Після третьої затяжки вона промовила, дивлячись у стелю:
– Чесно, не люблю детективів. Не читала ніколи, не дивилася. Брехня там усе.
– Мабуть. До чого тут…
– Бо більшість має уявлення про вашу роботу лише з таких джерел.
– Моя робота – рибою торгувати. Самі бачили. Я маю пенсію з інвалідності.
– Киньте, – зітхнула вона. – Чудово розумієте, що маю на увазі.
– Поясніть. Я ж так само детективів не читаю.
Ольга з підкресленою старанністю збила попіл із цигарки об м’яку серветку.
– Що означає слина?
– Тобто, її відсутність?
– Хай так.
– Для цього не треба спеціальних знань. Дивіться.
Чотар розкрив рота, поклав туди вказівний палець, легенько стиснув щелепи. Потім витяг, показав Ользі вкушене місце.
– У роті живої істоти завжди збирається слина. Медичний факт. Якщо істота, людина чи тварина, щось або когось кусає, на місці прикусу лишаються виділення. Зберігаються, навіть коли засихають. Якщо хочете, це ще й біологічний матеріал. Патологоанатом Штефан Попеляк пояснив: на місці укусу на шиї мертвого приятеля вашої Яни жодних виділень не виявлено.