![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
– Вам вистачило шість суден, аби дістати «Доннаджера».
– Ми не робили цього. Наш варіант – завантажити ядерними бомбами маленькі суденця під зав’язку і відправити їх як камікадзе. У нас вистачає ресурсів, але те, що сталося з «Доннаджером», не є частиною нашого плану.
Тишу порушував лише гул повітроочищувача. Міллер схрестив руки на грудях:
– Але… я не розумію. Якщо не АЗП це почали, то хто?
– Відповідь на це питання нам могла б дати Джульєтта Мао і екіпаж «Скопулі», – нарешті озвалася Шаддід. – Такі от питання, Міллере: хто та чому, та Боже підкажи, як це зупинити.
– І ви не бажаєте їх знайти? – запитав Міллер.
– Я не бажаю, аби їх знайшли ви, детективе. Навіть якщо ніхто краще за вас це не зробить.
Міллер покачав головою. Це зайшло дуже далеко. А з іншого боку, навіть те, що заходить дуже далеко, дає тобі інформацію.
– Я не продаюсь, – мовив він.
– А ти і не мусиш продаватися, – відповіла капітан. – Це не перемовини. Ми викликали тебе не для того, аби прохати про кляту послугу. Я твій босс. Я тобі наказую. Знаєш ці слова? Наказую. Тобі.
– Голден у нас, – повідомив Довс.
– Що? – запитав Міллер одночасно з Шаддід. – Ти не повинен про це говорити.
Довс підняв руку перед Шаддід у белтерському русі-ідіомі, що означав «Помовч». На здивування Міллера, Шаддід підкорилася.
– Голден у нас. Він та його команда не загинули, і вони вже чи скоро будуть в руках АЗП. Тепер розумієте, що я мав на увазі, коли казав, що можу продовжити розслідування, бо маю можливість це зробити? А ви не можете навіть розібратися з тим, куди поділися ваші спецзасоби.
Це був удар нижче пояса. Міллер перевів погляд на свої мєшти. Він порушив обіцянку, яку дав Довсу, і чоловік про це не згадував аж дотепер. Оперативникам АЗП однозначно плюс. І якщо на додачу Довс і справді має Голдена, то Міллерові шанси бути присутнім на допиті дорівнюють нулю. Тут заговорила Шаддід на подив м’яким голосом:
– Учора сталося три вбивства. Вісім складів винесли, можливо, одна й та сама група. На станції шестеро потрапили до лікарні зі спаленими кепським псевдогероїном нервами. Вся станція на вухах. Ти міг би зробити чимало гарних справ, Міллере. Йди і упіймай декількох поганців.
– Звісно, капітане, можете на мене розраховувати.
Масс чекала на нього біля столу. Руки навхрест, в очах такий само заклопотаний погляд, яким вона оглядала труп Дос Сантоса, прибитого до стіни.
– Залляли сала за шкіру? – запитала.
– Угу.
– Не бери близько до серця. Я обрала нам одне з убивств. Обліковцю середнього класу з Наобі-Шеарс знесли голову біля шинку. Виглядає прикольно.
Міллер дістав ручний термінал і перевірив первинну інформацію. Та серце було не на місці.
– Чуєш, Масс, маю питання до тебе.
– Давай.
– В тебе є справа, яку ти не хочеш розслідувати. Що ти зробиш?
Напарниця посміхнулась, підняла голову і знизала плечима:
– Я віддам її Рибі. У нас там, в дитячих злочинах, був собі один хлопчина. Якщо ми знали, що підозрюваний наш інформатор, то завжди передавали справу йому. Жодний з наших кротів ніколи так і не потрапив у халепу.
– Ага, – гмикнув Міллер.
– Для такого випадку я б порадила комусь узяти собі гівно-партнера. Я так робила, – вела далі Масс. – Ти в курсі. Хтось з кимось ніхто не хоче працювати? Поганий подих, людина-гівно чи будь-що ще, та йому потрібен напарник. Тож я обрала хлопця, що раніше був нівроку, але розвівся і почав зазирати в пляшку. Проте вважав себе бойовим. Поводився відповідно. Але цифри розкиття не кращі за інших. Віддала йому гівно-справу. Гівно-партнеру.
Міллер прикрив очі. В животі було неспокійно. Запитав:
– Що ти начудила?
– Щоб до тебе потрапити? – перепитала партнерка. – Один з босів запав на мене, і я його встрелила.
– Вляпалась.
– Дуже сильно. Та камон, Міллере. Ти не дурний. Ти ж в курсі.
Він був в курсі, що є клоуном у відділку. Хлопець, який колись був крутим, але вже не є. Насправді він не був в курсі. Відкрив очі. Масс не виглядала ані радісною, ані невдоволеною, ані задоволеною від своєї шпильки, ані розчарованою в ній. Це була просто робота. Чи мертвий, чи поранений, чи травмований. Її це не турбувало. Не турбуватися – так вона і проводила день.
– Мо, тобі не варто було в нього стріляти, – сказав детектив.
– О, ти не настільки поганий. В нього буле чорне волосся. Ненавиджу чорне волосся.
– Радий це чути. Ходімо наведемо трохи порядку.
***
– Ти п’яний, – мовив гівнюк.
– Йа к-коп, – відповів Міллер, перебираючи в повітрі пальцями, – так що не єби мені мізки.
– Я знаю, що ти коп. Ти три роки в мій бар ходиш. Це я, Гасіні. А ти п’яний, друже. Сильно і небезпечно п’яний.