Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Таким чином, ми маємо змогу ще раз переконатися, якими близькими були відносини Великого князя Вітовта та правителів Золотої Орди.
У 1413–1414 роках терени Новгорода, Пскова та півночі Литви відвідав європейський лицар Гілльбер де Ланноа. Ось його спогади:
«Из Трок я приехал в одно селение и замок, называемый Позурь, лежащий на реке Маммель (Неман), которая есть очень большая река; этот замок очень велик, весь из дерева и укреплён самим положением своим; одной стороной на очень обрывистой горе, другой стороной расположен на ровной земле. И там в этом замке я нашёл герцога Витовта, князя Литвы, его жену и дочь, жену… (князя. — В.Б.) Московского и дочь его дочери» [8, с. 30].
Отож, після смерті хана Тохтамиша, яка сталася 1408 року під час походу Едігея на Москву, в 1409-му князь Вітовт ухвалював рішення зі старшим його сином.
1410 року хан Джалал-ад-дін, за допомогою війська Вітовта, оволодів Кримом, а в 1411 році посів Золотоординський престол. Тобто ми ще раз переконуємося, що починаючи із 1380 року, Золота Орда (хан Тохтамиш) і Велике Литовсько-Руське князівство (Ягайло та Вітовт) діяли проти своїх ворогів, об’єднуючи зусилля. А таке могло трапитися завдяки порідненню хана Тохтамиша з родом Великого Литовсько-Руського князя Вітовта.
У знаменитому ярлику хана Тохтамиша до Ягайла 1392 року є така фраза: «З підданих Нам волостей, зібравши виходи, вручи послам, які йдуть для доправлення до скарбниці» [171, с. 51].
Автор уже пояснював, як професор Казанського університету Казем-Бек спотворив саме це місце російського перекладу уйгурського тексту хана Тохтамиша. Тому ми використали переклад професора І.М. Березіна.
Про що свідчать ті слова хана Тохтамиша?
Вони беззаперечно вказують на те, що 1392 року деякі землі Золотої Орди, будучи приналежні їй, управлялися владою Великого Литовсько-Руського князівства. В цьому випадку російські історики та їхні українські однодумці завжди кивали нам на українські землі Київщини та Поділля. Мовляв, мова йде про них. Цим натяком московити та їхні «українські одностайники» приховували ще один московський «доважок брехні» про «татарську Західну Мещеру», тобто землі від Рославля — Брянська — Трубчевська до Можайська — Наро-Фомінська — Кашири, які раніше захопив князь Ольгерд та на які хан Тохтамиш свого часу видав ярлик на управління Литві.
Приховуючи правду, нам нав’язують думку, що скориставшись скрутою хана, Вітовт «зажадав від Тохтамиша ярлика, котрим той зрікався верховного права на ті руські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, і, відтак, ліквідовувався режим литовсько-татарського кондомініуму й припинялася сплата данини в Орду». Згадка про цю історичну подію дійшла до нас у словах кримського хана Менглі-Гірея (1506 р.): «Великий царь Тохтамыш дал великому князю Витовту Киев, и Смоленск, и иншие городы, и предок наш царь Тохтамыш на всё дал ярлык свой» [44, с. 204].
Слід пам’ятати, що слова знаменитого кримського хана Менглі-Гірея нам донесла так звана московська історична наука. Це видно по назві міст: «Киев, и Смоленск», які ніколи не входили до складу Золотої Орди, і, звичайно, ханський рід Гіреїв такі азбучні істини знав. Московити, наводячи словами хана Менглі-Гірея фальшиві міста, мали подвійну мету: виводили з-під влади Орди сучасну свою територію від Смоленська до Можайська та «притягали за вуха» до володінь Золотої Орди міста, які не мали нічого спільного з нею. Навіть якщо звернутися до праці М.М. Карамзіна «История государства Российского» — можна переконатися, що Смоленськ ніколи не входив до складу Золотої Орди.
Ще раз нагадуємо читачам: ханські ярлики, які збереглися до наших часів (Хаджі-Гірея, 1461 р.; Менглі-Гірея, 1472 р., 1507 р., 1514 р.; Махмед-Гірея, 1520 р.; Сахіб-Гірея, 1540 р.; Девлет-Гірея, 1560 р.), видавалися тільки на землі так званої «Західної Мещери», частини Сіверщини та частини Поділля. От лише звертатися до російських перекладів цих історичних пам’яток аж ніяк не радимо.
Поговоримо про статус Галицько-Волинського князівського роду Галицьких-Острозьких у Великому Литовсько-Руському князівстві.
Ось якої думки дотримуються сучасні історики щодо українських (руських) князів Середньовіччя: