Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
«Чтобы дать знать о восшествии (на престол) великой Орды, уже отправляли (мы) к тебе Кутлу-Бугу (и) Асана, главных послов. И ты тоже отправил к Нам своих посланников. В прошлом году Бикбулат, Худжамадин, несколько главных огланов, Бикиш, Турдучак, Бирди (и) Давуд, главные князья тайком отправили одного по имени Идику (Едігей. — В.Б.) с приглашением к Тимуру; тот вместе с языком шёл (на нас)…
Когда начался бой, те злые люди (упомянутые изменники) повернулись и тронулись с места, а народ упрямился…
Бог нам помог: передал (он) мне враждующих: Бикбулата, Хаджимадина, Турдучака, Бердия (и) Давуда, великих огланов и князей.
Теперь, чтобы дать знать об этом случившемся, отправили (мы к тебе) главных послов Асана и Турду-Ходжу…» [171, с. 37–38].
Отож, ще раз констатуємо: лист хана Тохтамиша до Ягайла датований 1392-м роком. Про те говориться в його тексті: зрада відбулася «минуло року», тобто 1391-го. Хан Тохтамиш влади в Золотій Орді не втрачав, бо ще того ж таки 1391 року направляв послів Кутлу-Бугу та Асана сповістити Ягайла «о восшествии (на престол)».
Автор пропонує розглянути давні події, що відбулися після 18 червня 1391 року, тобто після битви Тохтамиша з Тимуром на річці Кундурчі. Як пам’ятаємо, емір Тимур з рештками свого війська після битви «остановившись лагерем на одном из островов Волги, носившем имя Уртюбе,… в течении 26 дней приводил в порядок свои войска…» [30, с. 156].
Тобто, слід думати, що й хан Тохтамиш зі своїм військом усі ці 26 днів, перекривши можливість Тимуру завдати удар по містах Булгарії, перебував неподалік.
Звичайно, військова маса хана Тохтамиша, після відходу з поля бою зрадників, була меншою за залишки війська Тимура. Тому, зрозумівши, що його суперник чекав підкріплення, емір Тимур почав відступати по старій дорозі. Скоріше за все, хан Тохтамиш особисто не переслідував еміра, а доручив те чинити надійному полководцю. Тобто — уже в серпні місяці 1391 року Тохтамиш був у своїй столиці. Якщо його перше посольство до Великого Литовсько-Руського князя Ягайла вирушило до Литви у серпні 1391 року (на чолі з Кутлу-Бугою та Асаном), то уже до середини листопада воно було у Вільні. А в лютому-березні 1392 року, як пише у своєму листі хан Тохтамиш, «твои посланники» були в Сараї.
Навіщо автор розповідає про ці деталі? Справа в тому, що московити перебрехали в своїй історії 1392 рік на 1382, приховавши, таким чином, знищення Тохтамишем московського князя (оглана, згідно із листом хана) Сарихозю, він же — так званий Дмитрій Донський. Хан Тохтамиш із 1392 року особисто посів Московський князівський стіл, знищивши напередодні свою старшу дружину, яка теж зрадила йому.
В історичній науці московитів так званого князя Василя І не було. Тому він не міг бути зятем Великого князя Вітовта. Тохтамиш, знищивши князя-оглана (тобто людину з роду Чингісхана), перетворив московський удільний улус на власну вотчину, куди переселив свої ханські роди: ширинів, аршнів, баринів і т.д. А сам хан Тохтамиш, одружившись на доньці Великого князя Вітовта, отримав його повну підтримку.
Хто хоче прискіпливіше вивчити період Золотої Орди тих часів, а отже, й Московії, раджу звернутися до другої книги «Москва Ординська», частина друга: «Цар (хан) Тохтамиш».
Темник Едігей, спаливши Москву 1407 чи 1408 року, скоріше за все, знищив і Тохтамиша. Московський улус, практично, перестав існувати з 1408 до 1425 року. Та нам слід пам’ятати: ще під час походу Едігея з мангитами на Москву хан Тохтамиш відправив усі свої роди (старих людей, дітей, жінок тощо) та частину війська під захист Великого Литовсько-Руського князя Вітовта. Те військо у 1408 році очолював старший син хана Тохтамиша від першої (старшої) дружини — Джалал-ад-дін (Зелені-Салтан). Саме завдяки цьому рішенню хана Тохтамиша були врятовані від знищення його тюркські роди та старші сини-мусульмани.
Сучасні історики, спираючись на документи, засвідчили:
«Наприкінці 1409 року Вітовт із Джалал-ад-діном прибули до Берестя, де зустрілися з Ягайлом і домовились про подальші дії» [83, с. 121].
Автор просить звернути увагу на той факт, що цього разу татари зі своїм ханом Джалал-ад-діном прийшли із Московщини. Вітовт зі своїм військом чекав їх на Угрі.
А ось друге свідчення російського професора М.Г. Сафаргалієва (1960 рік):
«Впоследствии Джелал-ад-дин со своими татарами, которых, по словам Длугоша, насчитывалось 40 тысяч, принимали участие в знаменитом Грюнвальдском сражении в1410 году и содействовали разгрому ордена. Со своей стороны Витовт помог Джалал-ад-дину захватить Крым вскоре после битвы под Танненбергом (Грюнвальдом)» [30, с. 186].