В погоні за Привидом

— Почекайте святкувати перемогу, — пересторожливо підняв руку полковник. — У мене буде ще багато запитань… Те, що Джонсону вдалося сховати від вас мікрофотоапарат, коли він сідав у машину, я ще припускаю. Апаратики ці зовсім малесенькі. Ними можна робити зйомки навіть через отвір піджачного ґудзика. А ви, мабуть, не дуже старанно обшукували Джонсона перед тим, як посадити його в машину.

— Ну звичайно, ми шукали тоді тільки зброю і документи, а одяг і все інше досліджували вже потім.

— Це зрозуміло. Але чим же він у машині прорізав обшивку сидіння?

— А пам'ятаєте, ми зняли з його руки перстень? — торжествуюче запитав Кірєєв. — У ньому виявився камінець з гострою гранню. Джонсон, мабуть, ним як ножем користувався. А для того щоб просунути мікрофотоапарат під обшивку сидіння, потрібний зовсім незначний надріз. Перстень взагалі виявився універсальним: у ньому ціаністий калій вдалося знайти.

У словах Кірєєва була логіка, і Нікітін не міг з ним не погодитися. Але, як і раніше, залишалось незрозумілим: чому іноземні агенти не знають, в якій саме машині схований фотоапарат?

— Є і цьому пояснення, — відповів Кірєєв. — Джонсон, звичайно, мав можливість тільки по радіо повідомити своєму резидентові, куди він має намір сховати фотоапарат. Повідомлення таке потрібно було ще і зашифрувати, а робилося це, самі розумієте, при яких обставинах: ми ломимося у двері дачі, і всі вікна її — під вогнем наших автоматників. Джонсон, звичайно, поспішав, нервував. Міг в таких умовах і неточно зашифрувати номер нашої машини. Міг і резидент через атмосферні перешкоди прийняти лише частину цифр цього номера. Наприклад, тільки дві перші цифри.

— Стривайте, а сам же Джонсон як міг заздалегідь знати номер нашої машини? — запитав Нікітін.

— Ну, це просто. З вікна дачі він прекрасно бачив, на чому ми приїхали. Машина у нас була тільки одна, а автоматники прибули на мотоциклах. Джонсону, значить, ясно було, що ми візьмемо його в нашу машину. І номер її без особливого зусилля він міг прочитати. По радіо однак вдалося, видно, точно прийняти тільки перші дві цифри; вони і цікавляться тепер усіма нашими машинами, номери яких починаються з цих двох цифр. Факти це підтверджують: вкрасти хотіли машину з номером 22–51, ми з вами ледве не наскочили на дошку, коли їхали на «Победе» номер 22–47. Обшивку сидіння порізали у автомобілі Куницина 22–43. А номер «Победы», на якій ми Джонсона привезли з його дачі до Москви, — 22–45.

Полковник замислено пройшовся по кабінету.

— Скидається на те, що все це справді так, — сказав він тихо.

— Звичайно, так! — гаряче вигукнув Кірєєв. — Дозвольте викликати машину Земцова з Подольська. І я вам не тільки дістану з неї мікрофотоапарат Джонсона, але й піймаю за її допомогою того, кого прислали до нас за цим фотоапаратом.

— Дозволяю, — охоче погодився полковник Нікітін…. Було вже зовсім темно, коли машина Земцова прибула в Москву.

Майор, побачивши її з вікна, майже вибіг з кабінету полковника, а Нікітін, сівши за письмовий стіл, спробував зайнятися іншими справами. Зосередитись, проте, не вдалося. Нікітін механічно перебігав очима рядки тексту різних документів, майже не схоплюючи їх змісту, і раз у раз скоса поглядав на настільний годинник. Хвилинна стрілка, хоч і дуже повільно, переповзала все-таки від однієї цифри до іншої, а Кірєєв все ще не повертався.