В погоні за Привидом

День був ясний, сонячний. Але в Нікітіна всю дорогу виникали тривожні думки. Він повернувся в бік майора, який сидів за рулем, і побачив похмуре, зосереджене обличчя Кірєєва. Видно, він роздумував про щось не дуже веселе.

— А чи не здається вам, що ми придумали за Джонсона такий хід, якого він зовсім не робив? — замислено спитав Нікітін.

— Ні, не здається, — не дуже охоче відповів Кірєєв.

Нікітін замовк і почав уважно роздивлятися на веселий березовий лісок, в який вони звернули з шосейної дороги.

— Після того як ви мені розповіли історію з картами карних злочинців, я ще більше укріпився в своїй думці, — через хвилину заговорив майор.

Він вирулив машину по важкій ділянці дороги, пошкодженої дощами, які недавно пройшли, і говорив далі:

— Джонсон, звичайно, поклав плівку кудись в таке місце, що взяти її не так легко. А те, що поки що ніхто з іноземних агентів не виявляв інтересу до дачі Джонсона, де може бути ця плівка, ще ні про що не говорить. Адже можуть зайнятися нею і геленівські агенти, про яких нас повідомив Голубєв. А може, вони вже і займаються цим…

Нікітін не встиг відповісти, бо машина зробила раптом різкий поворот і мало не наскочила на дерево. Полковник боляче вдарився головою і побачив, що Кірєєв миттю вискочив з машини, вихопивши з кобури пістолет. Оглянувши найближчі кущі, майор повернувся на дорогу і підняв дошку, яка лежала поперек неї.

— От, полюбуйтесь, — звернувся він до Нікітіна. — Бачите, які цвяшки у цій дошці? І думаю, що не випадково. Такі проколи можна було б дістати, що застряли б ми тут надовго!