Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Масові арешти українських революціонерів, а між ними й Сидора, перервали на деякий час цю акцію. Та воєнна атмосфера 1939 р. знов загострює її актуальність. В липні 1939 р. з доручення В. Сидора, що був тоді "старостою" (тобто таємним провідником в'язнів націоналістів) львівської тюрми в Бригідках, тікають з тюрми провідні члени Вовківчок і Гроза з дорученням, відновити організування військових частин на ПЗУЗ. "Вовки" збираються знов на Поліссі і напередодні вибуху німецько-польської війни в околиці Янова повстає "Поліська Січ", осідок - військово-повстанчого загону "Поліського Лозового Козацтва", силою око 500 люда. До командного складу загону належали: поліщук В. Війтюк-Погоня, капітан польської армії; Ромашківський, військовий інструктор з Луцька; поліщук Лось-Адамський, на хуторі якого містилася головна кватира "Поліської Січі"; А. Карий, студент зі Львова; Федір з Янова; А. Бульба з Бережанщини; В. Загакайло-Білий зі Стрийщини; Оксана П.-Ріка, з Волині.
Під час німецько-польської війни загін роззброїв довколишні постерунки польської цоліції та звів кілька боїв з тікаючими частинами польського війська. З приходом большевиків група галичан вийшла на еміграцію, а поліщуки розійшлись домів.
В 1940 р. "лозовики" зорганізували самостійно чинний протибольшевицький виступ, що довів до арештів і голосного процесу Адамського і тов. Виступ Адамського ще більш розбурхує поліщуків, яких большевицька дійсність 1939-41 рр. змила до решти всякі просовєтські настрої.
1941 р. з групою "лозовиків" пов'язується через Г. Качинську (сестру Сергія Качинського-Остапа) член ОУН Тарас Боровець, який після приходу німців відновлює "Поліську Січ" (зручно зв'язуючи в своєму псевді прізвище відомого поліщука провідного члена "лозовиків" А. Бульби з іменем романтичного Тараса).
Безоглядна колоніяльна політика німців озлобила поліщуків докраю і вимога негайного активного збройного виступу проти німців стала на Поліссю загальною.
В 1942 р. виїжджає на Полісся й Волинь як уповноважений Проводу ОУН для простудіювання настроїв та політичного положення на тих теренах Василь Сидор. Він відновлює свої зв'язки з колишніми "Вовками" та "лозовиками", апробує, користаючи з свого уповноваження, проєкт Сергія Качинського-Остапа негайного організування збройних відділів УПА та переймає в свої руки керівництво в організуванні дальших відділів. Вирішним моментом для такої постави була зустріч В. Сидора зі сотн. Р. Шухевичем (пізнішим Головним Командиром УПА, а тоді командиром допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі), якого в рядах революційної УПА уважали всі беззастережним авторитетом в ділянці військової політики, і який заявився за негайним творенням відділів УПА.
Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Волині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається мережею повстанських загонів УПА.
2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА
Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій. Все ж таки, виростаючи з боєвих відділів революційної ОУН [Революційну ОУН називано тоді ОУН-СД, - "Організацією Українських Націоналістів - Самостійників Державників", для відрізнення і протиставлення ОУН полк. Мельника, яка в тодішній політичній ситуації відмовилась від ведення самостійної української політики і не наголошувала важливости питання української держави.], УПА, головно в початках, була організаційно тісно пов'язана зі структурою ОУН. Ця пов'язаність не переривалась ніколи, а з моментом повороту большевиків ца українські землі вона знов скріпилась з причин, про які говоритимемо окремо. Тому керівні становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН на відповідних постах. Основним завданням УПА була оборона українського населення. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіяльности.
Ціла УПА поділяється на чотири групи: 1. УПА-Північ, що її терен дії обіймає Волинь і Полісся; 2. УПА-Захід, з тереном дій: Галичини, Буковини, Закарпаття і Закерзоння; 3. УПА-Південь на терені областей: Кам'янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської; 4. УПА-Схід, на теренах північної смуги Житомирської области, північної частини Київської области і на терені Чернігівської области.
Кожна із груп поділяється на Воєнні Округи (ВО), а Воєнні Округи, у свою чергу на Тактичні Відтинки (ТВ).
УПА-Північ має три Воєнні Округи: 1) ВО "Турів" охоплює Луччину, Володимирщину і Ковельщину; 2) ВО "Заграва" - райони: Сарни, Костопіль, Березно, Людвіполь, Степань, Клесів, Рокітно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочно, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лунинець і Пинськ; 3) ВО "Волинь-Південь", - райони: Рівне, Клевань, Тучин, Межиріч, Корець, Гоща, Олександрія, Дубно, Острожець, Демидівка, Млинів, Козин, Верба, Радивилів, Крем'янець, Шумськ, Додеркали, Почаїв і Ланівці.
УПА-Захід має шість Воєнних Округ: 1) ВО "Лисоня" - терен Тернопільщини по Дністер; 2) ВО "Говерля"- Гуцульщина і Буковина; 3) ВО "Чорний Ліс" - Станиславівщина; 4) ВО "Маківка" - Стрийщина, Дрогобиччина, Самбірщина і Турчанщина; 5) ВО "Буг" - Львівщина; 6) ВО "Сян" - Закерзоння.
УПА-Південь мала три Воєнні Округи: 1) ВО "Холодний Яр", 2) ВО "Умань" і 3) ВО "Вінниця".
Тактичною військовою одиницею був курінь УПА, який мав три до чотири боєві сотні та потрібні технічні частини. Сотня складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулеметної, а чота з трьох роїв. Боєва сотня числила за правильником 136 бійців, фактично ж сотні УПА мали по 130-200 бійців. В групах УПА-Південь та УПА-Захід курінь становив найвищу самостійну одиницю і лише в випадках окремої потреби, для визначеної боєвої дії курені лучилися разом в певну оперативну групу. В УПА-Північ найвищою оперативною одиницею був загін, що складався звичайно з трьох до чотирьох куренів. Широко вживані терміни відділ і підвідділ не визначають величини частини, а є лише так сказати б, функціональним окресленням самостійного, або несамостійного діяння: самостійну структурально в даний час і на даному терені боєву одиницю називається відділом, а ії частину підвідділом (в скороченні вд. і пвд.). В 1942 р. "відділ УПА" числив 10-150 бійців; в рр. 1943-1945, згл. до 1947 (в Карпатах.) відділом називано звичайно курінь, а підвідділом сотню; від 1945 згл. 1947 р. "відділ УПА" становили 1-2 сотні, а то й неповна сотня, а підвідділ - чота; від 1948 р. - "відділ УПА" числить вже лише 50-100 білців, а "підвідділ" - 10 до 30 бійців.
Командують частинами командири: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир (к-р) відділу, к-р підвідділу; все це окреслення виконуваних функкцій, а не старшинські ступені. Справа старшинських ступенів стала предметом розгляду Головного Командування УПА щойно від половини 1943 р., головне в зв'язку зі старшинськими школами УПА, а остаточно розв'язана з моментом постання УГВР, якій передано право признавання та надавання старшинських ступенів. Функційні окреслення залишились, очевидно, й після цього і тому, напр., "сотенним" - отже, фактичним командиром сотні, - міг бути сотник, майор, полковник, як і старшина нижчої ранги, а то й підстаршина.
Поодинокі курені згл. відділи були в діловодстві командування УПА зашифровані цифрою, наприклад: Г4/24/ІІІ. Та загально, кожний відділ і підвідділ, тобто курені й сотні, а в УПА-Північ теж загони мали свої окремі назви. В УПА-Північ, УПА-Захід і частинно на Закерзонні відділи називано іменем, чи вірніше псевдом їх командира, напр., курінь Голобенка, сотня Залізняка, загін Енея. В УПА-Захід курені й сотні прибирали собі окремі назви, напр., курінь Буковинський, сотня Авангард, сотня Сірі Вовки, сотня Бояри.