Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
4. листопада 1948 р. в бою з большевиками впав к-р Федір, (Зиновій Тершаковець), провідний командир УПА-Захід ВО "Буг" та Краєвий Провідник ОУН Львівського Краю.
9. листопада 1948 р. загинули в бою з НКВД Дякон-Дмитро в. о. референт СБ при Проводі ОУН та Прокопів-Степан, референт СБ при Краєвому Проводі ОУН ПК.
31. січня 1949 р. У Львові в бою з НКВД загинув Шеф Штабу УПА полк. Лицар (Олександер Гасин).
В лютому 1949 на Волині впав в бою з большевиками командир УПА Смок (Петро Козак), Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.
14. квітня 1949 р. впав в бою з наїздником командир УПА-Захід полк. Шелест (Василь Сидор), член Проводу ОУН.
9. вересня 1949 р. впав в бою Федюшка-Брюс, командир УПА і організаційний референт Проводу ОУН ЛК.
В жовтні 1949 р. загинув геройською смертю командир УПА Степан Хрін, широко відомий своєю боротьбою на Закерзонні, а від 1947 р. командир ТВ УПА-Захід "Маківка 24", автор виданих на еміграції споминів "Крізь сміх заліза" та "Зимою в бункрі".
В грудні 1949 р. впав Митар, референт СБ при Проводі ОУН КК.
Зимою 1950 р. в бою з большевиками впав командир УПА Залізний, інженер-гірник з Донбасу, вишкільний Референт СБ при Краєвому Проводі КК.
5. березня 1950 р. прийшов найболючіший удар для УПА і для всього революційно-визвольного руху: окружений спецвідділами МГБ загинув в бою разом з усіма членами особистої охорони Головний Командир УПА ген. Тарас Чупринка, що займаючи одночасно пост Голови Генерального Секретаріяту УГВР (псевдо: Р. Лозовський) та пост Голови Проводу ОУН (псевдо: Тур) був повних сім літ формальним і фактичним керівником всієї революційно-збройної боротьби українського народу.
Зимою 1951-52 р. загинув командир УПА Петро Полтава, визначний публіцист українського революційно-визвольного руху, член УГВР і провідний член ОУН.
Та мимо всіх цих дуже болючих втрат, боротьба Української Повстанської Армії та збройного підпілля не припинилася. Прапор безкомпромісової революційно-збройної боротьби з рук упавших на полі слави героїв переймають їхні друзі, загартовані в бою лицарі непереможного українського народу.
Пост головного Командира УПА обняв після смерти тен. Т. Чупринки його довголітній найближчий співробітник - полк. Василь Коваль, переймаючи одночасно ьеж пост Голови Генерального Секретаря УГВР, тобто - пост прем'єра підпільного уряду України.
З політичної діяльности УПА на спеціяльну увагу заслуговує загально відоме на еміграції "Звернення Воюючої України до всієї Української Еміграції", що його побіч провідних членів УГВР та ОУН підписали теж представники УПА: Головний Командир УПА (ен. Тарас Чупринка, Начальник Політвиховного Відділу Головного Штабу УПА сотн. П. Полтава, член Головного Штабу УПА майор Д. Сокіл, Командир УПА-Північ майор М. Дубовий, член Штабу УПА-Захід сотн. В. Хмель, Командир ВО УПА-Захід "Говерля" майор В. Грім і лікар УПА І. Фесенко. Звернення було написане в жовтні 1949 р.; на цей бік залізної занавіси, переслане через окремі дві штафети курієрів, воно прийшло в листопаді 1950 р. і було опубліковане майже в усій українській самостійницькій пресі на еміграції.
Звернення, кожний рядок якого дише глибоким, щирим патріотизмом і вирозумінням для кожної української людини без огляду на її партійно-групову приналежність, є історичної ваги документом не тільки національної свідомости та дійсного патріотизму, але й документом глибокого розуміння політичних проблем і державницького підходу до них зі сторони керівних постатей революційно-визвольної боротьби українського народу на Рідних Землях, керівних постатей, які і в вирі надлюдсько важкої безпосередньої боротьби з окупантом не забувають і про закордонний відтинок боротьби та про тих, яких обв'язком є цей відтинок вести - про українську політичну еміграцію.
В жовтні 1952 р. всі відділи і всі бійці УПА та члени українського підпілля відсвяткували 10-річчя УПА. З цього приводу видано на Рідних Землях окрему книгу, а Головний Командир УПА полк. Василь Коваль відзначив 10-річчя окремим наказом, підкреслюючи в ньому тверде, незламне рішення кожного бійця і командира - вести визвольну боротьбу за всяких умов аж до повної перемоги нашої Правди.
Частина ІІІ: Організація УПА
1. ДО ПЕРЕД-ІСТОРІЇ УПА
"Лише військова політика, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто й завзято боротuся за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави".
(Із "Постанов" І Конгресу Українських Націоналістів в лютому - березні 1929 р.)
Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., "з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників". Та свій надсподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому факгові, що унапрямлюючо-формуюча ініціятива ОУН зустрілася з народньою стихією, яка пливла в тому самому напрямі - в напрямі збройного спротиву обом окупантам України. Ця стихія була так сильна, що керівництво ОУН під її тиском зрезигнувало зі свого первісного пляну одностайного виступу повстанських збройних сил в той сам мент на всіх теренах України і погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й психологічного стану кожного терену зокрема. Немає найменшого сумніву, що при тодішньому політично-психологічному наставленні українських мас повстанські збройні загони були б появилися й без ініціятиви ОУН, тільки що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й організаційно центру, вони були б виялялись у такій же формі, як 1917-23 рр., у формі дій самостійних отаманських загонів. Завдяки ОУН народня стихія влилась політично й організаційно у величаві форми одностайної Української Повстанської Армії з виразним політичним обличчям, під одним командуванням і одним політичним керівництвом.
В першій частині нашої праці ми розглядали генезу УПА як вислід свідомої дії політичного чинника; на цьому місці ми хочемо заторкнути коротенько і другий складовий момент - постання УПА.
Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував, як відомо, уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На перший погляд це виглядає куріозом, бо ж Полісся це одна з найбільш віддалених від центрів українського самостійницького руху та найбільш гноблених окупантом частин Західньої України. Як же ж воно сталося так, що саме там постав перший відділ УПА?
Відповідь на це дає, так сказати б, передісторія УПА. Основним тереном діяльности українського самостшницько-революційного руху УВО й ОУН була, без сумніву, Галичина. Та після процесу С. Бандери, з огяду на великі арешти на терені Галичини, та в зв'язку з деякими подіями на терені Стрийщини-Львівщини, центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах стають північно-українські землі, - Волинь, Полісся і Холмщина, та Сокальщина як відскічна база. До праці на цих теренах відходять такі визначні члени ОУН, як Р. Волошин, Я. Старух, М. Кос та інші. Для північно-західніх теренів твориться окремий Провід, в якому пост військового референта обіймає Василь Сидор.
До того часу Полісся, Волинь і Холмщина були опановані КПЗУ - Комуністичною Партією Західньої України, яка виступала на цих теренах як - борець за національні права українського народу та оборонець української православної церкви. Зустрівшись безпосередньо з ОУН населення Волині й Полісся масово переходить на позиції ОУН.
В 1947 р., розгарі революційної праці, військовий референт ОУН на ПЗУЗ Василь Сидор висуває плян зорганізування спеціяльних військових відділів ОУН, які, на взір кол. військових відділів УВО, рейдували б по Поліссі й Волині і відповідно до розвитку політичної ситуації перейшли б вздовж Прип'яті в східню Україну, або стали б зав'язком протипольської повстанчої армії на ПЗУЗ. В зв'язку з цим в липні 1937 р. було створено першу таку військово-боєву групу "Вовків", зложену з 25 випробуваних боєвиків ОУН. Другий такий відділ почав творитися на Горохівщині.