Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
В червні 1947 р. коли починалася велика військова акція трьох держав проти УПА на Закерзонні, вирушає підвіділ УПА силою 50 чоловік під командуванням пор. З. в рейд на польські терени. Завданням рейду було інформувати польське громадянство про характер і цілі боротьби українського народу під прапорами УПА, ширити правду про московський імперіялістичний большевизм та його підступні пляни супроти Польщі і цим психологічно демобілізувати поляків у їх протиукраїнському наставленні. Факт, що ця група УПА змогла дійти аж до передмість Варшави й повернутися на українські терени свідчить найкраще про великий політичний успіх рейду та про здобуті симпатії польського населення.
В тому ж часі вирушає частина відділу "Галайда ІІ" в рейд на Підляшшя й Білорусь. По дорозі рейдуюча частина здержала в Білгорайському лісі поїзд, яким їхала охорона штабу дивізії ВП і зліквідувала її, а з подорожніми перевела пропагандивний мі тинг, та захопила містечко Краснобрід, роззброївши там частини ворога та зліквідувала місцеві комуністичні уряди.
Великого розголосу набрав рейд відділів УПА під проводом Бурлаки, Громенка і Бродича літом 1947 р. по теренах Чехословацької республіки. В 1948 р. чеське МВД - "Страж Народні Безпечності" видала окрему книжку про цей рейд, признаючи, що ця збройно-пропагандивна акція УПА мала великий вплив на формування антибольшевицького руху на терені ЧСР - (Вацлав Слявік: "Права твар бандеровцов"). В цій книжці подається на основі даних чехословацької розвідки, що рейд виконали відділи Бурлаки, Громенка і Бродича силою око 500 бійців. Першими появилися на терені ЧСР в червні 1947 р. відділи "групи Рена" під командуванням Громенка, а вслід за ними прийшли й відділи Бурлаки та Бродича. Проти частин УПА кинено чехословацькі поліційні частини СНБ, аколи вони неспроможні були справитись з українськими повстанцями, вислано їм на допомогу спецвідділи колишніх чеських партизан і, вкінці, частини чеської армії. Бої з відділами УПА затягнулися аж до половини листопада 1947 р. В одному з більших боїв чехам вдалося розбити 80-членний відділ Бурлаки і схопити живим самого командира Бурлаку, якого опісля разом з чотирма іншими полоненими чеський суд засудив на кару смерти.
Про техніку рейдів у цій брошурі пишеться:
"Бандерівські табори розкладаються, звичайно, зовсім близько води. Вогонь вони розкладають біля самих дерев, щоб не видно було диму і тому поблизу мусить бути вода, щоб на випадок пожару самого дерева, можна було його зараз погасити. Під час відпочинку вони виминають усяких боїв, бо це в них, звичайно, повний відпочинок після більшого "скоку". Такі дослівно "скоки" робили перші відділи бандерівців при своєму поході; це були ті, що мали швидким маршем перейти через нашу країну до Баварії, а за ними - пропагандивні частини. Вони робили "скок" від одного нападу до другого. Нападена місцевина була для них завжди відскочним трампліном. У своїх плянах вони наперед встановлювали місцевину, на яку нападуть. Передова стежа, що в їх говірці зветься "шпіцою", йшла завжди попереду і, спостерігаючи й розпитуючи людей, встановлювала дороги виходу з села, засоби зв'язку з околицею, телефонічні сполуки, довідувалась, де є крамниці й вивчала терен, і визначувала місце збірки для дальшого маршу. За цією "шпіцою" вирушала властива нападна група. Вона йшла насамперед на пошту, а члени відділу розходились по-двох по окремих домах збирати харчі. Одночасно з такою нападною групою вирушало головне ядро відділу, яке обходило дану місцевину аж до місця збірки. А звідти вже разом з нападною групою, яка місцевину проходила все в протилежному напрямі дійсного походу, щоб замаскувати напрям маршу, - робили "скок", нераз яких 50 км. і аж тоді ділили добичу, а відділ відпочивав.
"Вслід за цими частинами прийшов Бурлака зі своїм віділом, знаменито вишколеним у підступній боротьбі в лісі. Його "шпіци" завжди розпитували "де словаки, а де чехи", він, очевидно, розчислював на приязне ставлення словаків і виминав зустрічі з чеськими частинами СНБ.
"Його 80-ти членна група вміла маршувати так, що за собою залишала сліди, наче б тудою проходило лише три чоловіка. Вночі вони проходили поміж наші становища босоніж, у формі довгого вужа, тримаючи один одного за руки. Відповідно до потреби ця довга колона скручувала ліворуч, чи праворуч, робила "обарнись", або повзла як правдивий вуж. До наших становищ вона завжди була звернена найвужчим профілем. Часом вони зашивались неспостережно в найбільші гущавини, проходили ними і виходили на вільний шлях щойно минувши ціль нашого наступу, чи район зосередження наших сил".
Автор книжки признає, що в висліді пропаганди українських повстанців словаки приймали прихід чеських поліційних та військових частин як нову окупацію Словаччини і вважали своїми союзниками українських повстанців; а ворогами - чехів. Знищення відділів УПА на терені Чехословаччини, - каже увисновку автор, - запобігло вибухові словацького протикомуністичного повстання.
Одночасно з рейдами по Чехословаччині відходить кілька менших відділів УПА в рейд до західньої Німеччини і західньої Австрії. У зв'язку з цим в 1947 і 1948 рр. ок. триста бійців і старшин УПА проходить в довжінь весь простір Чехословаччини і пробивається крізь ворожі застави на цей бік "залізної занавіси".
Ці рейди були викликані двома причинами. Про одну з них говорить Провід ЗЧ ОУН у своєму "Комунікаті в справі закордонних рейдів УПА літом 1947 р." (з 25. вересня 1947 р.), вважаючи рейд насамперед за "зовнішньополітичну маніфестацію ідеї державної самостійности України й незламности українських військ, як і демонстрацію протибольшевицької збройної сили":
"Факт приходу закордон невеликої кількости безпосередніх учасників визвольної боротьби українського народу має велике політичне значення. Він зводить нанівець усі протиукраїнські намагання чужинців і деяких українців переконати світ, що УПА - це чиста видумка і що збройна боротьба, та ще й довгорічна, в совєтських умовинах неможлива. Безпосередня зустріч чужинців з українськими здисциплінованими бійцями розвіває всі ворожі казки про "нацистсько-фашистських дезертирів", чи про "бандитизм" визвольної армії українського народу. Живі факти мають більш переконливу силу, ніж слова про факти".
А про другу причину говориться у "Зверненні Воюючої України до всієї "Української еміграції" з жовтня 1949 р.:
"Край з прикрістю стверджує, що саме серед еміграції знайшлися люди, які довгий час взагалі сумнівалися в існуванні на землях Української Повстанської Армії, Української Головної Визвольної Ради і Визвольної Організації Українських Націоналістів, а деякі і виступали проти них. Треба було аж рейду УПА, треба було живих свідків, треба було повстанцям пройти серед боїв понад тисячу кілометрів, щоб остаточно переконати своїх невірних томів, що УГВР, УПА, ОУН існують, що вони діють і борються за Українську Державу".
Тобто, - першою причиною й ціллю рейдів УПА до країн західнього світу було звернути увагу заходу на боротьбу українського народу за свої права проти московсько-большевицького окупанта; а другою - переконати українську (sіс!) еміграцію про потребу і доцільність використовування в дії на міжнародньому форумі цього великанського політично-морального кагпталу, що його створила і творить революційно-збройна боротьба УПА-ОУН-УГВР.
В тому ж часі, літом і осінню 1947 р. відбувся теж рейд УПА на Мадярщину.
Зимою 1947-48 рр. відбули рейд у східню Прусію дві групи УПА, один під командою Ясеня і другий під командою сотника Прірви. Завданням першого відділу було зібрати потрібні інформації про терен для використання їх другим відділом, що мав політично-пропагандивні завдання. Відділ під ком. сотн. П. звів подорозі один бій з ВП вже на терені Східньої Прусії, вийшовши з нього без втрат; зате група з цього відділу під командуванням Шепеля попала в оточення і була розбита. В половині зими відділ сотн. П. втратив чотирьох бійців.
Відділ Ясеня прибув у Прусію вже в листопаді 1947 р., відділ сотн. Прірви 26 грудня 1947 р. Поділившись на малі групи, обидва відділи пробули в Прусії аж до весни 1948 р. провадячи по всіх місцевостях відпочинку роз'яснювальну пропаганду та, насамперед, піддержуючи на дусі переселене сюди з Закерзоння українське населення.