Україна у революційну добу. Рік 1918

У великій політиці нерідко справжні цілі старанно маскуються, так що опоненти не в спромозі відразу їх розпізнати, або ж певний час — до дезавуювання досвідом — не можуть знайти достатньо переконливих, предметних аргументів навіть для їх критики.

У випадку з гетьманатом все було інакше. Стратегія П. Скоропадського від перших же кроків була гранично прозорою, а тому й обґрунтоване її сприйняття всіма політичними силами виявилося майже блискавичним. Подальші події лише підтверджували висхідні принципові позиції сторін, природно дедалі конкретизуючи, з одного боку, державний курс, урядову політику, з іншого — додаючи нових підстав і мотивів для відповідного реагування.

Звичайно, П. Скоропадський не міг не вдаватися до мімікрії. Вперше в житті написавши своє ім’я українською мовою 29 квітня 1918 р. під Грамотою, за якою ставав одноосібним правителем України, гетьман намагався всіляко демонструвати розуміння національних проблем, турботу про всебічний розвиток українства, врахування його інтересів.

Відповідаючи численним звинуваченням на адресу запровадженого ладу й уряду як „неукраїнських”, ворожих Україні, у спеціальній заяві кабінету міністрів, поширеній 10 травня 1918 р., наголошувалося, що П. Скоропадський не прагне стати самодержцем, що через гетьманство реалізуються ідеї незалежної та вільної України в історичній національно-державній формі. Уряд обіцяв зміцнювати державність, турбуватися про розвиток української культури, забезпечувати права національної мови[525].

Гетьман намагався підкреслено демонструвати відродження давніх козацьких традицій. З огляду на це, роль головного символу гетьманської влади мав виконати герб — “козак з мушкетом”. На виконаній відомим графіком Г.Нарбутом державній печатці були поєднані “козак з мушкетом” і тризуб. Новим державним прапором України стало полотнище з синьої й жовтої смуг, а в центрі було зображення золотого тризуба з хрестом.

Однак нічим не можна було прикрити антидемократизму соціального курсу Української Держави. Тут її керівництво чинило, як мовиться, напряму, в інтересах ліберальних та консервативних верств. У травні 1918 р. гетьман призначив замість губернських комісарів губерніальних старост. Згодом з’явився наказ Ф.Лизогуба “Про усунення від посад повітових комісарів і помічників та заміну їх повітовими старостами”[526].

П. Скоропадський прагнув залучити до роботи талановитих висококваліфікованих досвідчених фахівців і, водночас, особисто відданих режиму та йому самому. З 2 по 10 червня 1918 р. було проведено прийняття присяги на вірність Гетьманату та його керівнику. Вона проходила згідно статей закону “Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу на вірність Українській державі” від 30 травня 1918 р. у всіх державних установах України. Тих хто відмовлявся її прийняти, звільняли з державної та військової служби[527]. Керівництво гетьманату виділило значні кошти на оплату праці державних службовців. Були затверджені 14 класів і рангів посад, згідно яких визначалися розміри річного утримання цих службовців.