Україна у революційну добу. Рік 1918

Звичайно ж, у даному разі Микола Олексійович без належних підстав вважав тотожними цілі і програми діяльності комуністів різних країн на тогочасному етапі, явно переоцінював ступінь їх переконань як такий гарант єдності, якому не можуть зашкодити ані державні кордони, ані перегородки організаційного характеру. Тому й сприймати висловлені міркування як достатньо вагомі аргументи, ніяк не можна.

Не меншою мірою це торкається і спроб М. Скрипника пояснити свої пропозиції щодо утворення окремої КП(б)У логікою приведення організаційних форм діяльності комуністів у відповідність до чинників національно-державного спрямування.

Дійсно. У одних випадках М.Скрипник вважав (принаймні, теоретично) Україну державним утворенням тотожним іншим державам і, відповідно, доходив висновку про необхідність окремої Комуністичної партії. В інших же — називав гетьманську Українську державу під німецькою окупацією ефемерною, — і не лише тому, що вона мала маріонетковий характер щодо окупантів, а й за природою, так би мовити, генетичного походження. Щоправда, останнє не заважало йому знову виходити на висновки про необхідність окремої організації партії, але вже внаслідок особливих умов діяльності комуністів України.

Водночас, входячи в суперечність з самим собою, на тому ж таки І з'їзді КП(б)У він намагався твердити, що "національне питання знято з порядку денного". У протоколах його виступ під час обговорення резолюції "Україна і Росія" передано у такому вигляді: "Тов. Скрипник доводить, що лозунг права нації на самовизначення, аж до відокремлення, мав своє виправдання до Жовтневої пролетарської революції. У процесі розвитку боротьби класів ми можемо становитись на різні позиції у цьому питанні. І саме для України характерна діалектична зміна нашого ставлення до цього лозунга. До Жовтня наша лінія була цілком вірною, але коли у влади став пролетаріат, становище докорінно змінилося.

Вже під час Брестських переговорів Всеукраїнський з'їзд Рад висловився проти відділення, а тепер ми проти відділення подавно, бо тепер самостійність — ширма для контрреволюційної боротьби проти Радянської влади.

Але первісний наш лозунг у свій час мав значення і буде мати його на першій стадії революції в Австро-Угорщині, хоронити його, у всякому разі, ще рано, бо він не скрізь ще пройдений і зживе себе у ході боротьби"[515].

Таким чином, Скрипникову аргументацію необхідності утворення окремої від РКП(б) Компартії України, виходячи із стану відносин України і Росії, визнати логічною, доказовою не можна при всьому бажанні. Скоріше, тут можна вести мову про відсутність до кінця продуманої, всебічно теоретично опрацьованої, вибудованої, зваженої системи.

Із співдоповіддю про створення КП(б)У на з'їзді виступив Е.Квірінг. Він піддав різкій критиці позицію М. Скрипника. «…Партія комуністів України, безперечно, має право і повинна організувати, об'єднати всі комуністичні організації на Україні, але ці організації ніяким чином не повинні виділятися зовсім із Російської Комуністичної партії. Українські організації об'єднуються на своїх з'їздах і на цих з'їздах виносять свої рішення. Але, товариші, Росія і Україна надто тісно зв'язані, тому і партія наша повинна бути зв'язана, і партія українська може бути лише партією автономною в складі Російської Комуністичної партії, зі спільною програмою і з підпорядкуванням в питаннях загальнополітичного характеру Всеросійському Центральному Комітету партії»[516]. Звичайно, зазначав Е. Квірінг, опублікувати таке рішення в пресі «з міркувань міжнародної дипломатії» не можна. «Але для себе, серед нас ми повинні знати, що ми міцно зв'язані з Російською Комуністичною партією, що ми самостійні в питаннях місцевих, що для керівництва місцевою роботою ми можемо мати свій Центральний Комітет, але що в питаннях загальнопартійних, у питаннях програмних ми лише частина Російської Комуністичної партії…»[517].

Причому праві почали вимагати прийняття їх резолюції в ультимативній формі, погрожуючи, в противному випадку, розколоти з’їзд і партію, що тільки-но народжувалася.

М. Скрипник, серйозно стурбований можливим розколом КП(б)У, не знаходячи компромісної реакції на ультимативні вимоги правих, зняв свій проект з голосування.

Безперечно, такий крок став повною несподіванкою для Г. Пятакова, його однодумців, наніс удар по їх позиції. Адже, не внісши свого проекту документа, вони потрапили у досить гостру скруту, мало не безвихідь.

За цих обставин Г. Пятаков від імені „лівих” зробив заяву, у якій наголосив, що ліва „частина з’їзду вважає за необхідне утворити формально незалежну від ЦК РКП КПУ як частину всесвітньої Комуністичної партії.

Але зважаючи на те, що вирішальне значення має об'єднання всіх комуністичних організацій на території України з утворенням свого ЦК і своїх з'їздів, що відсутність формального зв'язку з РКП вирішального значення не має, що частина з'їзду ставить це питання в ультимативній формі в розумінні відколу її у випадку ухвалення резолюції про створення КПУ формально незалежної від РКП, згадана частина з'їзду, бажаючи що б то не стало запобігти розколу, заявляє, що буде голосувати за утворення окремої КПУ зі своїми з'їздами, зі своїм ЦК, але при голосуванні питання про збереження формального підкорення РКП в особі її з'їздів і ЦК буде від голосування утримуватись»[518].

У результаті в прийнятій резолюції (33 делегати проголосували за, проти — 5, при 16 тих, хто утримався) зазначалось: