Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Я про те, що я справді в захваті від цього. Я така охуєнно збуджена. Я прослизаю на жовте світло, залишаючи між нами чималу купу машин. Я пригальмовую та відступаю, коли він повертає, а потім їду слідом у той самий поворот. Я даю іншим машинам прослизати між нами, щоб він не помітив, як довго я стирчу в його дзеркалі заднього виду.

В одному місці я упустила вилупка. Загорівся червоний, але він проскочив і на наступному розі повернув праворуч. Усі ці місяці вистежування — і моя ідеальна аварія вислизнула. Загорівся зелений, я рвонула з місця в надії знайти його, повернула в той самий поворот, але його не було. Через весь наступний квартал я їду, роззираючись на кожному перехресті, сподіваючись, що десь промайне оленячий труп, цей бідолашний, сумний забитий олень, але нічого, просто ні хуя. Нікогісінько. Мій годинник відлічує хвилини до ранкового сигналу, й остання річ у світі, яка мені потрібна, — це йобаний чек на п’ять сотень баксів за те, що мене впіймали на вулиці при світлі дня.

Сара Мерсер: Ми подзвонили Тайсонам-Нілсам, і вони зізналися, що теж не займалися з цією дівчиною сексом. Власне, вони кінець кінцем вирішили завести дитину саме через те, що простий підрахунок показав — це дешевше, ніж зустрічатися з Ехо щотижня.

Ехо Лоуренс: Слухай сюди. Я їхала додому, радіючи принаймні тому, що не отримаю штрафного комендантського квитка й не доведеться зіткнутися ніс до носа з якимось селюкуватим мисливцем над розтрощеною боковиною його авта, — коли це побачила мертвого оленя. Машина з’їхала з вулиці й гуде вхолосту на проїзній доріжці якогось фаст-фуду. Вікно водія опущене, й бородате обличчя гаркає щось у спікерфон для замовлень. У флуоресцентному світлі ліхтарів тачка здається поплямленою іржею. Фарба на ній обідрана. Більша частина машини жовта, наче сцяки, але двері водія небесно-блакитні. Кришка багажника бежева. Я з’їжджаю на узбіччя й чекаю.

Рука подає білий пакунок крізь віконце, водій віддає руці кілька купюр. Ще мить, і засцяно-жовта машина потихеньку котить по тротуару, в’їжджаючи в потік. Перш ніж він знову щезне, я вже сідаю в нього на хвості. Я затягую ремінь безпеки тугіше довкруж своїх стегон. За мить до того, як мій передній бампер стукне його бік, я глибоко вдихаю. Я заплющую очі й тисну педаль газу.

І знову, блядь, ні хуя. Тачка зривається вперед, пролітаючи між інших машин так стрімко, що мертвий оленячий зад метляє туди-сюди хвостом у мене перед очима.

Переслідуючи його, я забуваю про свої негодящі руку та ногу. Я забуваю, що половина мого обличчя не вміє всміхатись. Переслідуючи його, я не сирота й не дівчина. Я не найттаймер з убогою квартиркою. Оленячий зад вихляє крізь потік машин, і це все, що я бачу.